З Новим роком!

Шановні колеги та поціновувачі оздоровчої продукції бджільництва!

В останні хвилини дуже непростого для усіх нас 2020 року бажаємо вам натхнення, наснаги, терпіння і вміння на шляху до створення нових шедеврів у нескінченному просторі медових напоїв. Вашим сім’ям – добробуту, злагоди та затишку!

Сподіваємося що негаразди минуть і залишаться в історії 2020 року, а ми станемо свідками та учасниками тріумфу галузі медоваріння, чому сприятимемо організацією та участю у крайових та всеукраїнському конкурсах питних медів.

Будьмо!

Рада ГО “Гільдія медоварів України”

Опубліковано в категорії: Новини | Коментарі Вимкнено до З Новим роком!

Відродження медоваріння в Україні в ІІІ тисячолітті нашої ери. Актуальність питання єдиної термінології та класифікації медових напоїв

Наталія Сабашенко              

 

Відродження медоваріння в Україні в ІІІ тисячолітті нашої ери. Актуальність питання єдиної термінології та класифікації медових напоїв (2-е видання, перероблене та доповнене)

Зміст

  • Традиції медоваріння в Україні: з глибин віків до ХХІ століття
  • Актуальність питання єдиної термінології медових напоїв
  • Класифікація медових напоїв
  • Мед питний – національний бренд нашої держави

Використані джерела інформації

Основа: Публікація з офіційного сайту Гільдії медоварів України

Наталія Сабашенко, Відродження медоваріння в Україні в ІІІ тисячолітті нашої ери. Актуальність питання єдиної термінології та класифікації медових напоїв для Гільдії медоварів України, 27.03.2019 р. https://www.medovary.org/

Доповнено:

Публікації в журналі В.О. Соломки «Рентабельна пасіка», № 1 ‑ 2, 2019. Рукописи для доповіді «Термінологія в медоварінні. Історія термінів. Наслідки хаосу в сучасній термінології медових напоїв в Україні» (доповідь на Всеукраїнському конкурсі «Питні меди – 2020», Сабашенко Н.О.),  до якої була включена інформація з достовірних джерел, що були знайдені та опрацьовані після публікації роботи, яка згадана вище, на офіційному сайті Гільдії медоварів України 27.03.2019 р. https://www.medovary.org/

            

 

  • Традиції медоваріння в Україні: з глибин віків до ХХІ століття

Наш народ у спадок від предків отримав чудові вікові традиції, народні промисли, якими по праву може пишатися. Давно колись вміли готувати хмільні напої з меду – меди питні. Та, в силу різних історичних обставин, деякі з тих технологій були напівзабуті, а деякі – й зовсім втрачені.

     Меди – хмільні медові напої, якими древня Україна славилася у світі ще за скіфських часів. Скіфська держава існувала на території України в античні часи близько 1000 років. А це вдвічі довше, ніж Русь – держава київських князів. Чимало історичних свідчень вказують на те, що медоваріння було дуже розвинене в скіфів. Відомий візантійський дипломат, історик і письменник V століття Пріск Панійський* свідчив, що скіфи пили так званий «мед», як греки – вино.

З Вікіпедії:

 

*Пріск Панійський (дав.-гр. Πρίσκος, Πανίτης) (410-472)— візантійський дипломат, історик і письменник V століття. Народився, ймовірно, в першій чверті V століття у фракійському містечку Паніон (Panium), від назви якого отримав за звичаєм того часу прозвання Панійський (Суда, pi, 2301). Паніон — невелике містечко на північному узбережжі Мармурового моря. Пріск походив із заможної родини, що дала йому хорошу філософську і риторичну освіту. Після закінчення навчання в школі риторики Константинополя вступив на державну службу. Виконував дипломатичні доручення візантійських (східно-римських) імператорів. Автор твору «Візантійська історія й діяння Аттіли» в 5 книгах. Його здібності були помічені і оцінені Максиміном, який займав високі пости при імператорі Східної Римської імперії Феодосії II, і він став секретарем і найближчим радником Максиміна. У 448 році Максимінові було доручено очолити візантійське посольство до вождя гунів Аттіли. У ході подорожі за Дунай і перебування в ставці Аттіли Пріск, імовірно, вів докладний щоденник. Записи з нього лягли в основу твору «Візантійська історія й діяння Аттіли», з якого до нашого часу дійшли фрагменти в переказі інших авторів. Зміна імператора на візантійському престолі не завадила його подальшій кар’єрі. Вже на початку правління Маркіана в 450 році Пріск знаходився в Римі, де вів таємні переговори з сином франкського короля Хільдерік I з метою перешкодити укладення сепаратного угоди Риму з Франкським королівством, далі взяв участь у місіях в Аравію і Єгипет. Після смерті Максиміна Пріск перейшов на службу як радник з юридичних питань до Євфимія, магістра офіцій при імператорі Марціанові. Серед дипломатичних місій Пріска найбільш важливою може вважатися відвідування «імперії» Аттіли. Опис гунів і їх вождя принесли йому популярність серед наступних істориків (напр. Йордан). Етнографічні замітки Пріска є цінним і рідкісним спостереженням очевидця про внутрішнє життя варварських народів епохи Великого переселення народів.

Відомий український народознавець та письменник Василь Скуратівський (2005) зазначає: «Чимало звісток про мед, віск, медоваріння і пов’язані з ним обряди подають іноземні історики (починаючи від Геродота), мандрівники та дослідники, котрі побували на наших землях».

«З давніх-давен меди були улюбленим напоєм наших предків. Готували їх з бджолиного меду, який варили з водою і потім зброджували. Мед завжди був в Україні звичайним частуванням на весіллях, під час учт і свят. Готовий мед наливався в бочки, які зберігалися у спеціальних льохах, так званих медушах». Це ми читаємо в книзі «Щоб наливались повнії чари» (Мельничук і Карабін, 1992). Вона містить «коротенькі розповіді про старосвітські та сучасні міцні й дещо легші напої, докладні рецепти їх приготування. Загалом же увазі читача пропонується 150 розмаїтих рецептів міцних напоїв і 45 способів приготування пива та квасу».

Самі ж упорядники свою книгу презентують читачам наступним чином: «Щоб наливались повнії чари. Слово на захист Бахуса. Секрети приготування старосвітських і сучасних міцних та дещо легших напоїв. Зібрали, записали та вам запропонували Ярослав Мельничук і Богдан Карабін».

       Велику кількість унікальних напоїв упорядники цієї книги згрупували в декілька розділів:

Меди (9 рецептів).

Горілки (наведена велика кількість назв в залежності від технології приготування).

Наливки, настоянки (33 рецепти).

Інші старосвітські напої (14 рецептів).

Лікери  (23 рецепти).

Вина:

  • виноградні (2 рецепти);
  • плодоягідні (8 рецептів).

Оригінальні напої (23 рецепти).

Пунші (14 рецептів).

Крюшони (6 рецептів).

Коктейлі ( 16 рецептів).

Пиво ( 9 рецептів).

Квас ( 35 рецептів).

     Зверніть увагу на те, що напої під назвою « меди» займають перше місце у змісті книги! Що ж то за такі поважні «меди», яким автори книги відвели почесну місію відкривати перелік цілої палітри унікальних зібраних та записаних рецептів?!

Зазвичай, у всіх народів рецепти та технологія виготовлення питних медів були великою таємницею. Український народ теж не став виключенням з цього правила. Деякі старовинні рецепти все ще були відомі небагатьом пасічникам поважного віку, та вони не поспішали розповідати свої секрети всьому світу. Це дуже ускладнювало можливість відродити в повній мірі всі прадавні рецепти та технології напою за назвою «мед питний». Але в 2004 році стартував перший імпровізований конкурс-дегустація цих напоїв. В 2005 році відбувся перший навчальний семінар з технології та рецептури медів питних.

1 березня 2008 року була створена Громадська організація Гільдія медоварів України – виробників медових напоїв та оздоровчої бджолопродукції. Але, в першу чергу, ця організація була створена з метою відродження традицій медоваріння в Україні – відродження легендарного напою під назвою «мед». З того часу якість напоїв постійно зростає. Це засвідчує авторитетна дегустаційна комісія всеукраїнських конкурсів «Питні меди», які щороку традиційно проводить Гільдія медоварів України. Про це свідчить і те, що напої українських медоварів достойно оцінили споживачі.

     Спостерігаємо також високий рівень зацікавленості ЗМІ технологіями медів питних та іншими медовими напоями (квас медовий, пиво медове). Про це пишуть всеукраїнські та міжнародні журнали, газети районного, обласного та всеукраїнського рівня. З’явилося багато інформації в Інтернеті.

З ініціативи Валентини Даниленко (дочки Миколи Даниленка, який свого часу очолював Спілку пасічників Чернігівської області) в Чернігові в 2013 році була видана книга «Медова Чернігівщина» (редактор і упорядник Микола Будлянський), куди ввійшли відомі пасічники та три медовари з Чернігівської області (О.М. Кобцев, М.І. Вовнянко, Н.О. Сабашенко). Таку книгу, присвячену галузі бджільництва, на даний час має лише Чернігівська область: об’ємні інтерв’ю, багато фотографій, красива обкладинка.

Слава про майстерність українських пасічників-медоварів шириться світом. Гільдії медоварів України надходять пропозиції-запрошення на проведення навчальних семінарів за кордоном (Казахстан, Білорусь).

Влітку 2014 року в одному з номерів міжнародного журналу «Напитки. Технологии. Инновации», який перекладається на англійську мову, виходить стаття-інтерв’ю про технологію виробництва медового квасу (Напитки. Технологии. Инновации», 2014. № 6 – 7 (35 ‑ 36)). В поле зору цього авторитетного видання потрапив відомий в Україні медовар з Чернігівської області О.М. Кобцев. За його рекомендацією журнал взяв у мене інтерв’ю на тему відродження в Україні технології меду питного і відповідна стаття виходить в серпневому номері журналу (Напитки. Технологии. Инновации, 2014. № 8 (37)). Під час інтерв’ю та підготовки статті до друку я розповідаю редактору та співробітникам журналу про існування Гільдії медоварів України та запрошую на  всеукраїнський конкурс «Питні меди-2015». Невдовзі після виходу серпневої публікації  на адресу редакції надійшов запит з Білорусі на моє ім’я. Мене запрошують провести навчальний семінар з технологій та рецептури медів питних. Такий семінар був проведений в Білорусі членами нашої організації. Редакція журналу постійно надсилає запрошення на різні конференції з виноробства, де Гільдія медоварів України заявляє про себе, як організація, яка успішно займається відродженням національного напою. Журнал «Напитки. Технологии. Инновации», починаючи з 2014 року, публікує декілька інтерв’ю з пасічниками-медоварами та висвітлює на своїх сторінках хід та результати всеукраїнських конкурсів «Питні меди». Неодноразово співробітники журналу входили до складу дегустаційних комісій цих конкурсів і були вражені якістю представлених на конкурс питних медів, які часто своєю якістю вже не поступаються вишуканим та витриманим виноградним винам. Так, з легкої руки журналу «Напитки. Технологии. Инновации», Гільдія медоварів України стала відомою у світі серед виробників алкогольних та безалкогольних напоїв (Напитки. Технологии. Инновации, № 6 ‑ 7 (35 ‑ 36) 2014, № 8 (37) 2014, № 1 ‑ 2 (42 ‑ 43) 2015, № 3 (56) 2016, № 12 (65) 2016, http://techdrinks.info/).

Неодноразово медовари України ставали героями відео-сюжетів на телебаченні та в Інтернеті, достойно представляючи свої напої світу. Журналістам та покупцям, контролюючим органам та іноземцям члени Гільдії медоварів України повинні надавати достовірну інформацію, яка буде слугувати добрій славі пасічників-медоварів та сприяти популяризації виготовлених ними напоїв серед потенційних споживачів.

Щоб дати цікаве, змістовне, історично аргументоване інтерв’ю чи написати таку ж статтю на тему медів питних, потрібно не тільки вивчити технологію та рецепти напоїв, але й орієнтуватися в термінології медоваріння та класифікації медових напоїв. Потрібно обов’язково ознайомитися з древньою історією напоїв та добре орієнтуватися в тому, що відбувається в цій галузі з початку ІІІ тисячоліття нашої ери. Це дасть можливість доносити до споживача об’єктивну та історично достовірну інформацію. З цією метою я і представляю до вашої уваги цю мою роботу-дослідження. Це моє особисте бачення всього того, що відбувається в галузі медоваріння, як людини, якій в 2007 році випала доля долучитися до відродження древнього національного напою в умовах сучасної України.

Отже, можна констатувати факт, що спроба відродити медоваріння в сучасній Україні вдалася. За рахунок чого це стало можливим? Я вважаю, що такому успіху сприяло багато факторів. Перелічимо їх.

  1. Живе в Україні один незвичайний чоловік, широко відомий серед бджолярської спільноти нашої країни та за її межами. Ім’я того чоловіка – Василь Олексійович Соломка (ДіД Василь). Саме йому свого часу вдалося згуртувати талановитих та ініціативних пасічників. Це дало можливість обмінюватися досвідом, підвищувати рівень знань, що позитивно вплинуло на рентабельність українських пасік, залучило в бджільництво талановитих, ініціативних та енергійних людей, зацікавило молодь. Цьому сприяло відродження традиції так званих «медових обжинків», які в сучасній Україні мають назву «Бджолярський круг» – всеукраїнське зібрання пасічників, що традиційно щороку проходить в перші вихідні жовтня.

 

  1. Завдяки такій активній громадській позиції, ДіДу Василю стало по плечу підняти хвилю відродження легендарного напою – бренду древньої Русі під назвою «мед питний».

Після першого імпровізованого конкурсу (2004 рік, пасіка В.О. Соломки, урочище Бірки, Баришівський р-н, Київська обл.), українські пасічники, яких захопила ідея відродження славного напою, почали влаштовувати зустрічі та обмінюватися досвідом, який невпинно збільшувався, зумовлюючи ріст якості хмільних медів. Першими про необхідність створення громадської спілки, яка б об’єднала перших медоварів, заговорили О.М. Кобцев та В.К. Дяченко. Цю пропозицію підтримали і 1березня 2008 року була заснована Гільдія медоварів України. Вона об’єднала пасічників, які бажали навчитися виготовляти якісні медові напої за назвою питні меди. Засновниками Гільдії медоварів України стали: В.О. Соломка, О.М. Кобцев, В.К. Дяченко, В.С. Барабаш, О.М. Литовченко, М.Л. Горніч, М.І. Вовнянко, П.К. Дяченко, Р.А. Сищук, А.М. Нестеренко та О.О. Нєженський. Головою новоствореної організації було обрано Барабаша Василя Степановича. І на всеукраїнському рівні він виявився талановитим організатором, взявши на себе вирішення всіх юридичних питань та врегулювання стосунків з владою. А відстоювати право на існування такої незвичайної організації в нашій державі було і є нелегкою справою. Кожен з членів Гільдії медоварів України зробив свій внесок в успішне її становлення з огляду на свої здібності, можливості та бажання. Медовари сучасної України ретельно вивчали древні технології хмільних медових напоїв та випробовували на практиці старі рецепти, експериментували та створювали свої авторські питні меди, вивчали історію цих напоїв та писали сучасні книги з медоваріння, продавали напої на виставках-ярмарках та розповідали споживачам про свій продукт, відстоювали в судах право на можливість займатися унікальними технологіями та дбали про презентабельність своїх напоїв. Все це відбувалось одночасно в різних куточках України і стало можливим, реальним та успішним тому, що заради досягнення спільної мети об’єдналися амбітні та ініціативні, самодостатні та талановиті люди.

Всі, хто отримав високі нагороди на всеукраїнських конкурсах медоварів, прочитали велику кількість літератури, яка містить інформацію про технологію та рецепти медів питних. О.М. Кобцев та  М.Л. Горніч з цією метою навіть ознайомилися з книжковими фондами Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (м. Київ). В нагоді медоварам стали й підручники з виноробства, адже і вино, і хмільний мед-напій отримують в результаті природного бродіння. Більш детально на напоях, які отримують шляхом виключно природного бродіння, я зупинюся пізніше.

Сучасні медовари України варять медову ситу за технологією Вовнянка. Ця прогресивна технологія варки висококонцентрованої медової сити, аналогів якій немає у світі, описана в книзі В.О. Соломки «Питные меды. Рецепты и технологии» (2017) та в журналі «Бджолярський круг/За рентабельну пасіку» (2017, № 1).

Красиві пляшки та етикетки, презентабельна упаковка питних медів на сьогодні вже стали необхідністю з огляду на технічні умови виробництва, а також сприяють більш успішній реалізації та популяризації напоїв серед споживачів. О.В. Гриценко першим виготовив в 2006 році етикетку для свого хмільного медового напою під назвою «Мед питний «Гетьманський». Принципово виключно  в скляних пляшках з 2007 року почали продавали на виставках-ярмарках перші невеликі партії своїх медів-напоїв В.І. Приймак, В.А. Дмитрук та А.М. Шотік. На нову скляну тару в 2008 році першим перейшов М.І. Вовнянко. Це стало чудовим прикладом для інших. З кожним роком пляшки, етикетки та упаковка медових напоїв стають все більш вишуканими.

Кожен з членів Гільдії медоварів України повинен дбати не тільки про репутацію власного виробництва, а й про престиж та імідж своєї організації в цілому.

Я впевнена, що будуть ще написані книжки про те, як все починалося, де будуть згадані всі подробиці, записані зі слів пасічників, які стояли біля джерела відродження напою-легенди. Я ж у цій моїй роботі лише акцентую увагу читача на знакових моментах.

     До 5-річчя Гільдії медоварів України я склала легенду-казку про відродження медоваріння в нашій державі, яку вперше розповіла на ІХ Всеукраїнському конкурсі «Питні меди-2013». На пропозицію ДіДа Василя, в квітні того ж року я створила друкований варіант цієї легенди під назвою «Подарунок ДіДу Василю» та подарувала Василю Олексійовичу Соломці, який опублікував її в 2017 році в журналі «Бджолярський круг / За рентабельну пасіку».

В Україні працює єдиний у світі музей медоваріння. Знаходиться він там, звідки в 2004 році почалося відродження напівзабутого народного промислу, українського хмільного медового напою за назвою «мед» – в урочищі Бірки, на пасіці ДіДа Василя. Ініціював створення такого незвичайного музею, зібрав та продовжує збирати експонати для нього Соломка В.О. – людина, якій належить визначна роль у відродженні традицій медоваріння в сучасній Україні. «Якщо про чоловіка говорять, що такі, як він, народжуються раз на сто років, це є найвищою пробою авторитету, найвищою нагородою, найвищою оцінкою того, чим він займається в житті, у що вкладає душу і знання. Про Василя Олексійовича Соломку це кажуть. Всім відоме прислів’я: «Що посієш, те й пожнеш». Нива життя, яку дбайливо засіває відбірним зерном ДіД Василь, щедро колоситься золотим колоссям і дає щороку багатий урожай» – читаємо у легенді-казці «Подарунок ДіДу Василю» (Н.Сабашенко, Бджолярський круг / За рентабельну пасіку, 2017. № 1 (39)).

 

  1. Велику роль у відродженні древнього напою зіграла написана М.Л. Горнічем книга «Медові вина», яка вперше була видана в 2007 році. Про неї ми більш детально поговоримо пізніше, а зараз зазначу наступне. М.Л. Горніч вже багато років займається бджільництвом та виноградарством, 40 років захоплюється домашнім виноробством, а 35 років – безпосередньо технологіями та рецептами питних медів. Він давно зацікавився особливостями технологій вин та медових напоїв в інших країнах світу. Розширенню цих знань сприяло вивчення книжкових фондів різних бібліотек і поїздки на Кавказ, в Молдавію та Крим. Власна ж його бібліотека нараховує 800 книг з бджільництва, з яких 30 – стосуються медоваріння. Все це сприяло написанню декількох власних книг з бджільництва та з технологій виробництва медових напоїв («Медові вина» та «Медовий квас»). Ознайомившись з усіма книгами М.Л. Горніча, робимо висновок, що навіть про складне автор пише легко та доступно.

 

  1. Є два принципи управління:

І – «З’єднуй та керуй».

ІІ – «Розділяй та володарюй».

Керівництво Гільдії медоварів України намагається притримуватися принципу «З’єднуй та керуй». Це дало можливість створити згуртовану організацію з людей, які долучилися до відродження медового напою за назвою «мед питний». Велика заслуга в цьому голови Гільдії медоварів України Василя Степановича Барабаша. Звичайно, зробити це було непросто, адже до складу організації входить багато самодостатніх та амбіційних людей, але аргументований та компромісний підхід до вирішення різних питань приносить позитивні результати.

 

  1. Добре продумане та організоване проведення щорічних всеукраїнських конкурсів «Питні меди». З метою показати наскільки об’єктивним, справедливим та прозорим є проведення цих конкурсів, було вирішено фільмувати засідання Ради Гільдії, підготовку та проведення всеукраїнського конкурсу «Питні меди-2019» та розмістити відео в Інтернеті. Велику інформаційну роль відіграє офіційний сайт Гільдії медоварів України www.medovary.org

 

  1. У владі нашої країни знайшлися впливові люди, які зрозуміли, що в Україні може бути відроджена технологія древнього хмільного напою за назвою «мед», який колись був візитівкою Русі на міжнародному рівні. Вони достойно оцінили перші вдалі зразки «медів» та всіляко сприяли тому, щоб члени Гільдії медоварів України мали можливість продати вироблені напої на виставках та ярмарках. Вони забезпечили певний захист пасічникам-медоварам в початковий період відродження напою-легенди. Це сприяло популяризації напою серед населення та дало можливість випробувати величезну кількість рецептів. Сучасні медовари України безмежно вдячні цим мудрим людям. Прийде час і будуть названі їх імена, адже вони відіграли дуже важливу роль у становленні організації, вчасно розгледівши великі перспективи у відродженні виробництва в нашій державі меду питного та інших медових напоїв.

 

«У багатьох державах, де бджільницький промисел був досить розвинений, медовари посідали особливе становище; вони вважалися чиновниками високого рангу і користувалися певними пільгами», – пише В. Скуратівський (2005). Сучасні пасічники-медовари також розраховують на те, що в майбутньому держава буде надавати підтримку галузі відродженого медоваріння та виробництва медових напоїв.

 

  1. Також виявилося, що багато пасічників, перш ніж стати успішними медоварами, мали певний досвід у домашньому виноробстві. З власного досвіду знаю, що це дуже допомагає швидше та ефективніше освоїти технологію медоваріння. Але є й такі, які мають досвід лише у виготовленні медів-напоїв. Хтось отримав рецепти у спадок від батька чи діда-прадіда, а хтось навчився, попередньо ознайомившись з відповідними раритетними та сучасними книжками з медоваріння, іншими друкованими виданнями. Кожен пасічник-медовар розповість свою історію, яка буде цікавою та неповторною. На сьогодні мені відомо, що найбільший практичний досвід у виготовленні питних медів мають: М.Л. Горніч та К.П. Лабага (по 35 років досвіду), О.М. Кобцев (34 роки досвіду), В.І. Приймак та Д.О. Чуприна (по 33 роки досвіду), В.Т. Бабенко (32 роки досвіду), О.М. Бугарь (30 років досвіду), В.К. Дяченко (29 років досвіду), С.В. Домбровський (24 роки досвіду), К.Я. Лецин (19 років досвіду). М.І. Вовнянко займається технологіями медоваріння з 1999 р., В.О. Соломка – з 2001 р., В.А. Дмитрук – з 2001р., О.В. Гриценко – з 2004 р., О.М. Литовченко – з 2004 р., Ф.М. Дейнека – з 2005 р., М.В. Мироненко – з 2005 р., А.М. Нестеренко – з 2005 р., А.М. Шотік – з 2005 р., Я.К. Лабага – з 2006 р.. Всі вони виготовляли хмільні напої з меду ще до першої публікації книги М.Л. Горніча (2007), з появою якої стало легше освоїти технологію медів питних. Я пропоную кожному з пасічників-медоварів написати власну історію свого захоплення медоварінням, адже краще про життя людини ніхто не розповість і не напише, ніж сама людина (звичайно, за умови дотримання принципів достовірності та об’єктивності). Це буде цікаво і їхнім нащадкам, і може бути згодом використано людиною, яка в майбутньому напише об’ємну працю-дослідження про успішне відродження медоваріння в Україні в наш час.

 

  1. Потужний вплив на ріст майстерності у справі виготовлення питних медів мали всеукраїнські навчальні семінари з технологій медоваріння, які відбулися в 2005, 2011, 2012, 2013 роках. Велике значення мають семінари, які періодично організовуються в різних регіонах України з ініціативи місцевих пасічників-медоварів. Особливої уваги заслуговує семінар «Виробництво медів, медових вин та напоїв», який був проведений в Інституті агроекології УААН з 21 по 27 грудня 2009 р. академіком О.С. Луканіним для членів Гільдії медоварів України. Такий унікальний атестат-сертифікат після цього семінару отримали 11 членів Гільдії медоварів України: І.М. Андрусів, В.С. Барабаш, Ф.М. Дейнека, В.А. Дмитрук, С.В. Домбровський, В.К. Дяченко, Г.Б. Ізмайлов, О.М. Кобцев, О.В. Стетюха, Д.О. Чуприна, А.М. Шотік.

Ентузіазм пасічників-медоварів, обмін досвідом, навчальні семінари сприяли тому, що на сьогодні члени Гільдії медоварів України виготовляють високоякісні напої, які отримують високі нагороди не лише на щорічних всеукраїнських конкурсах «Питні меди», але й удостоєні нагород на всеукраїнському та міжнародному рівні (конкурси: «Золотий Грифон» (М.І. Вовнянко), «Сонячний Таірова» (О.О. Нєженський), «100 кращих товарів України» (В.А. Дмитрук, М.І. Вовнянко); конгреси «Апімондії» (В.С. Барабаш, В.А. Дмитрук, В.Г. Кочерга)).

Володарями кубку Гран-прі всеукраїнського конкурсу «Питні меди»  за період з 2006 по 2020рр. є: О.В. Гриценко, В.Т. Бабенко, О.М. Литовченко, С.О. Тулинський, К.П. Лабага, Я.К. Лабага, К.Я. Лецин, О.М. Бугарь, Н.О. Сабашенко, О.М. Юхно, І.М. Андрусів, Г.С. Утюж, Г.В. Лєбухов, В.Г. Кочерга.

 

  1. Серед широких верств населення популяризації медових напоїв сприяли традиційні щорічні виставки-ярмарки в Інституті бджільництва імені П.І. Прокоповича та в Експоцентрі України (ВДНГ, м. Київ), етно-фестиваль «Різдво у волинській родині» (м. Луцьк , з 2009 по 2014 рік) та фестиваль «Питні меди» (м. Івано-Франківськ, 2015, 2016 та 2017 роки). Велике значення має також участь членів Гільдії медоварів України в різноманітних регіональних медових ярмарках та святах, де членам Гільдії медоварів України дозволена реалізація питних медів власного виробництва.

 

Як бачимо, багато факторів сприяло відродженню в Україні напою з багатовіковою історією під назвою «мед питний», але таємниця успішного відродження медоваріння в сучасній Україні криється в глибині віків, бо життєдайним джерелом такого успіху є історія нашого народу, його традиції та звичаї, наша українська мова. І я спробую вам це довести, оперуючи лише достовірними фактами. З самого початку попереджу, що для максимальної об’єктивності використаю багато цитат з авторитетних книг та слова відомих людей, які жили в різні часи та в різних країнах світу.

Народ – носій мови. А мова народу є його безцінним скарбом. Чим багатша мова, чим більше зустрічається у ній древніх термінів, тим старішою вважається мова того чи іншого народу.

Українська мова виділилася із праслов’янської мови у VI – VII ст. Перша згадка про українські слова датована 448 роком. Візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи у таборі вождя гунів, царя Великої Скитії ‑ Аттіли (на території сучасної України), записав у своєму щоденнику слова «мед» і «страва». Записи з цього щоденника  лягли в основу видатного твору Пріска Панійського «Візантійська історія й діяння Аттіли».

Микола Заремба в своїй роботі «Аттіла – цар Великої Скитії» пише:  «Важливим джерелом для дослідження України тієї доби є «Візантійська історія», автором якої є Пріск Панійський, котрий жив у Vст.  Був він людиною освіченою, всебічно обдарованою і користувався великим авторитетом у сучасників. У 448 році на запрошення Максиміна брав участь у посольстві до знаменитого скитського імператора Аттіли. Отож своє враження про Україну-Скитію він склав не зі слів інших людей, а опираючись на особисто побачене та почуте. Для нас важливим є ще й те, що Пріск Панійський – єдиний історик Vст. , котрий відвідав  Скитію і на власні очі бачив нашу країну тієї епохи. Він особисто зустрічався з Аттілою, спілкувався з багатьма людьми, як з оточення імператора, так і з простими жителями держави, спостерігав за побутом та звичаями нашого народу. Усе побачене він описав у своїй «Історії Візантії» у тій її частині, яка була присвячена його мандрівці в Скитію. Немаловажним фактом для нас є ще й те, що у своїй «Історії» Пріск жодного разу не зазначив, що держава гунів є азійського походження. Навпаки, він наголошує на тому, що вона має місцеве коріння і постійно називає її Скитією».

В цій же статті (Заремба, 2015) знаходимо важливу інформацію стосовно хмільних напоїв, які вживали в Скитії в Vстолітті н.е.: «… В поселеннях нам доставляли харчові продукти, причому замість пшениці просо, а замість вина – так званий по туземному медос (мед, медовуха); супроводжуючі слуги також отримували просо та напій, що виготовлявся з ячменю. Варвари називають його камос (кам)». Ще одне надзвичайно важливе свідчення Пріска, яке говорить про те, що гуни займалися землеробством, бджільництвом та рибальством і не були ніякими кочовиками. Важливе свідчення для тих, хто пише історію, послуговуючись логікою та науковим аналізом. Як пишуть багаточисельні дослідники черняхівської культури антів, у той час головними злаками наших предків були просо та ячмінь. Та й виноград в ті часи в Україні майже не вирощували. Що вирощувало, виготовляло та споживало місцеве населення, те й видавалося посольству: замість пшениці – просо, а замість вина – мед (медовуха), який Пріск називає на грецький манер «медос». Ще одне цікаве слов’янське слово «кам», у Пріска камос – хмільний напій, який видавали слугам, що супроводжували посольство. «Камос» Пріска – це пиво, яке, звичайно, виготовлялося з ячменю. Слово «кам» вийшло з ужитку в Україні в середні віки, його замінило слово «пиво». Кам  збереглося в мовах південних слов’ян на Балканах».

     Українською мовою цікавилися не лише її носії та дослідники. Її вивчали та використовували іноземні письменники та політики. Ось добірка їхніх висловлювань про українську мову.

“Годі доказувати, що українська мова – одна з найбагатших слов’янських мов

Ізмаїл Срезнєвський, мовознавець, 1834.

В Європі існує народ, забутий істориками, – народ русинів*. Він має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Має свої традиції, свою мову, окрему від московської й польської. Володіє виразною індивідуальністю, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами*, звався руським*, або русинами*, і його земля звалася Руссю* і Рутенією*. А той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією*. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії

Казимир Делямар, французький політик, 1869.

 

“Займаючись тривалий час порівнянням арійських мов, я дійшов висновку, що українська не лише старша всіх слов’янських і так званої старослов’янської. Вона давніша від санскриту, грецької, латини та інших арійських мов

                                        Михайло Красуський, російський мовознавець, 1880 рік.

 

“Українська мова характеризується щаблем розвитку більш стародавнім, ніж інші індо-європейські мови”

                                                                               Микола Марр, мовознавець, 1931.

 

“Виникнення української живої розмовної мови стосується віддаленого від нас часу, у тьмі віків захованих відносин мов і племен”

Леонід Булаховський, мовознавець, 1956.

Я вважаю, що цих аргументів достатньо, щоб зрозуміти, що українська мова є однією з найстаріших мов світу.

Ось що ще писали іноземці про мову древньої України.

Мова козаків дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів

                                                             П’єр Шевальє, французький дипломат, 1663.

 

“Із трьох східнослов’янських мов українська мова найближча до чеської. Із всіх слов’янських народів українці мають найбільше народних пісень

Павел Шафарик, чеський історик, 1826.

 

“Ця мова, відома під іменем руської, мала великий вплив на витворення московської мови вищого світу й літератури. Відомо, що Ломоносов учився по граматиці Мелетія Смотрицького й вивчив напам’ять “Псалтир”, перекладений на вірші, Семеона Полоцького. Руська мова була значно обробленішою, аніж письмова мова Московії. На ній написано багато книг, на котрі відчувалась потреба і в Москві. Кращі проповідники нашої першої половини XVIII століття були українцями і хоча намагалися писати по-московському, себто, по-словенськи, та не могли не вносити в свої твори елементів рідного краю”

Микола Костомаров, історик, 1842.

“У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні. Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи

                                                  Фрідріх Боденштедт, німецький письменник, 1845.

Українська мова в багатстві, витонченості і гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи. Мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду. Її місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим

                                                                      Михайло Драгоманов, публіцист, 1882.

 

В українській мові існує багато прислів’їв, приказок та порівнянь, в яких вживається слово «мед». Переважна більшість їх стосується меду як напою. Це слово навіки вкарбувалося в літописи, народні казки та пісні нашого народу. Сербінов І. (1913), який пропагував відродження медоваріння, як прибуткової галузі бджільництва, писав: «Техніка старовинного медоваріння у всій його стрункій повноті загубилася, але те, що вона була грандіозна та самобутня, за це говорить народна пам’ять, народні прикмети, загадки, легенди, билини».

Василь Скуратівський (2005) у своїй книзі «Я вас, бджоли, благословляю…» пише: «Природно виникає запитання: чому в народі так вшановано цей давній напій, без якого важко уявити громадський чи сімейний побут наших пращурів? Частково на це можуть відповісти ще два прислів’я: «Мед од ста хвороб» чи «В міру медом угостили – набрався розуму й сили» (щоправда, тут мед ідентифікується як ліки й напій-трунок).

Вживання медопродукту і трунку відоме з найдавніших часів майже в усіх народів. Як стверджують мовознавці, слово «мед», у перекладі з грецької, означає напій, приготовлений з дріжджами через варіння – «п’янкий трунок».

Отже, термін «мед» як напій ще в глибинах віків закріпився у нашій мові. Не у всіх європейських мовах є термін «мед», який означає хмільний напій на основі меду. Порівняно молоді мови такого терміну не мають. Про це докладно написано в книзі М. Горніча (2007). А той успіх, який ми маємо на сьогоднішній день в галузі медоваріння, – це спільні зусилля та велика праця пасічників-ентузіастів, які зробили перші кроки на шляху відродження шляхетних медових напоїв древньої Русі, та тих, хто пізніше долучився до цього унікального явища в сучасній Україні.

З Вікіпедії:

*Русини — назва українців до XVIII століття; на західно-українських землях — до початку ХХ століття. Донині збереглася на Закарпатті і серед емігрантів-закарпатців у США. Первісно слово «русин» вживалося тільки в однині як похідне від форми множини «Русь». Як самоназва «русини» виникло у пізньому середньовіччі на теренах сучасних України та Білорусі; протиставлялося московській самоназві «русский». У Речі Посполитій XVI—XVIII століття назви «русини», «рутени» (лат. Rutheni) вживалися на позначення українців та білорусів разом (для протиставлення їх «москві», «москвинам»), або тільки щодо українців (для відрізнення їх від «литвинів» — мешканців Великого князівства Литовського). Поряд із книжним варіантом «русини» співіснувала розмовна форма «руснаки», яка найдовше зберігалася на Закарпатті та Лемківщині. У Габсбурзькій монархії «русини» (нім. Ruthenen) було офіційною назвою всіх її українських підданих. Із розвитком української національної свідомості самоназви «русини» на Заході і «малороси» чи «руські» на Сході України були витіснені самоназвою «українці». У міжвоєнній Галичині польська влада намагалася зберегти назву «русини», щоб заперечити український характер корінного населення.  Русини – похідна від Русь, на визначення людини, приналежної до Русі, руського роду, засвідчена в угодах Олега з греками 911 р. (7 разів) та Ігоря 945 р. (6 разів) у Київській Русі, згодом у Галицько-Волинській та Литово-Руській державі. З XV ст. під польським впливом починає використовуватися у множині — русини — для позначення людей руського народу (спільна назва українців та білорусів, у тогочасному латинському написанні Rutheni або Ruteni, польськ. rusini, rusacy). Як спільна назва українців і білорусів (білорусинів) етнонім використовувався до XVII–XVIII ст.. У XIX-ХХ ст. використовувався для позначення українців. З часів Козацької держави назва поступово замінюється на українець, українці (від Україна) або похідні від книжного терміну Малоросія (Мала Русь) назви малоросіянин, малорус, малорос використовувалась у підросійському діловодстві Російської імперії, а серед населення — руські або русини. На українських землях в межах Австро-Угорської імперії (Галичина, Буковина, Закарпаття) ця назва утримувалася до Першої світової війни, на Закарпатті до 1944 р., на Пряшівщині і Югославії на еміграції в США затрималася ця назва донині: русин, руснак, русин-українець. У «Слові о полку Ігоревім» використовується синонімічна назва русинам у множині «русичі». Найдовше цей етнонім зберігся за українцями. В сучасності термін русини, або русини-українці зберігся також як самоназва етнографічної групи українців, що проживають на пограниччі Закарпатської України, Словаччини, Польщі, а також у Воєводині. Народи іншого етнічного походження, підлеглі Русі, називались «руські люди» або «рускіє люди», тобто «які належать Русі».

*Русь (дав.-рус. рѹсь, давньоскан. Garðaríki, ср.-грец. Ῥωσία‎, лат. Russia, Ruthenia), або Ру́ська земля́ (дав.-рус. рѹсьскаѧ землѧ) — назва історичного регіону в Східній Європі з центром у середньому Подніпров’ї. У XI — XIII століттях позначала так звану Руську землю довкола Києва, Чернігова і Переяслава. З 2-ї половини XIII століття, після розпаду цієї держави, охоплювала усі території, які колись корилися Києву — від Балтійського до Чорного моря. В середньовіччі використовувалася в титулах світських і духовних правителів Руського королівства, Литви, Польщі, Речі Посполитої, Новгородщини, Московії, Угорщини, Австрії тощо. У новому часі вживалася як одна із самоназв козацької держави Війська Запорозького та Російської імперії. З XVIII століття — самоназва України, Білорусі та Росії.

*Рутенія — назва українських та частково білоруських земель Русi в історичних джерелах, написаних латиною XIII—XIX століттях, яку майже ніколи не вживали по відношенню до Московії, або Росії. Вперше фіксується по відношенню до Галицько-Волинської Русі, в грамоті угорського короля за 1261 р. На Західній Україні, в Галичині та Закарпатті, населення слов’янського походження називалося русинами (лат. Ruthenus; мн. Rutheni). Ця назва пізньою латиною зберігається і в ХХ столітті, коли французи «русинами» називали слов’янське населення Галичини, Великого князівства литовського та Угорщини, та, відповідно, країну, де вони жили — Ruthenia. В історичній схемі українсько-польського автора XVI століття Станіслава Оріховського до територій, наданих Александром Македонським за так званою Грамотою Александра Македонського слов’янам, зараховувалася Рутенія (Русь). Причому появу цієї грамоти Оріховський пов’язував із перемогою «полководців» Александра Македонського (якому приписував слов’янське походження) — Чеха, Леха, Руса (Роксолана). Німецько-український словник, виданий у 1912 році в Чернівцях, має заголовок: Deutsch-ukrainische (ruthenisches) worterbuch. Виданий у Вісбадені 1962 року словник Der Sprachbrockhaus (с. 565) подає: der Rutene, Ruthene, n/n Ukrainer (українець); французький словник Noveau Petit Larousse (Париж, 1969), згадує слово Ruthene як прикметник від Ruthenie (с. 914), та подає пояснення: Ruthenie region orientale de la Tchecoslovaquie (v. Ukraine subcarpatique)(с.1659). В англійському словнику New Standard Dictionary of the English Language (Нью-Йорк і Лондон, 1947) знаходимо подібні пояснення. Енциклопедія українознавства подає: Rutheni (латинське Rutheni, Ruteni) синонім назви «русини, українці». Більше того, підкреслюється, що з кінця XIX — на початку XX століття назви «рутени, рутенський» (нім. Ruthenen, фр. Ruthenes і англ. Ruthenians) вживали для того, щоб відрізняти термін «русини, руський» від «росіяни, російський». Винятків слововживання, що Rutheni — «українці», практично не має. Зазначимо, що грецька назва Русі — Russia використовувалася по відношенню до Великого князівства Московського, однак також поширеною була назва лат. Muscovia (Московія).

*Московія (лат. Moscovia; ст.укр. Москва) — історична назва Росії та її державних утворень: Московського князівства, царства, імперії. Походить від столичного міста — Москви. Вживалася у більшості європейських мов і деяких азійських мовах модерної доби. Фігурує на багатьох історичних картах XVI—XIX ст., що виготовлялися в Європі й Японії, до і після перейменування Московського царства на Всеросійську імперію у 1721 році. В українській мові також вживалися Москівщи́на і Моско́вщина, подібно до «Німеччина», «Словаччина», «Туреччина», «Угорщина». Український історик XIX століття Микола Костомаров вважав, що активне вживання назви Московія у XIX столітті польськими публіцистами походить від їхнього невизнання за Московією права на слов’янсько-варязьку назву «Русь», як і на землі України та Білорусі. Ця назва й дотепер вживається в московській, зокрема історичній, літературі.

 

 

 

1.2. Актуальність питання єдиної термінології медових напоїв

«Морзе нарахував до 30 назв і термінів, якими називали хмільні напої на основі меду в мовах народів центральної та північної Європи. Він також погоджується, що термін «мед» – це була найбільш загальна та міжнародна назва хмільних напоїв на основі меду в тогочасному світі», – пише М. Горніч (2007).

В житті слов’ян медові напої відігравали важливу роль ще в дохристиянські часи.

У В. Скуратівського знаходимо, що «традиційний медовий напій зажив слави ще за Святослава. Ним скріплювали мирні угоди між державами, частували послів і вирішували важливі торговельні контракти. Цьому сприяв так званий шлях «з варяг у греки». Кожен, хто проїздив ним, вважав за честь придбати знаменитої «руської медоухи» , слава про яку розходилася у багатьох країнах.

Як засвідчує Титмар Магдебурзький, 1018 року в Києві було вісім торжищ. На них повсякчас продавали питний мед, за який торгівці давали в обмін шовкові тканини, зброю, різноманітні прикраси, плоди цитрусових тощо.

Медовий трунок був надійним засобом і щодо відновлення сил, витрачених далекою мандрівкою, бадьорив, виліковував од застудних та шлункових хвороб. Ці та інші факти сприяли тому, що всі наші мандрівники, які відвідували Київ, «одноголосно визнавали достоїнство нашого меду і розславили його в далеких країнах».

     Також у книгах В. Скуратівського читаємо наступне: «Термін «мед» вживавсь у двох значеннях: «продукт бджільництва» і «медовий трунок» (мед, медівка, медуха, медовуха, медовиця, варений мед, ситений сичевий мед тощо)». Але під час роботи над публікацією «Відродження медоваріння в Україні в ІІІ тисячолітті нашої ери. Актуальність питання єдиної термінології та класифікації медових напоїв для Гільдії медоварів України», яку було опубліковано 27.03.2019 року на офіційному сайті Гільдії медоварів України (www.medovary.org), у мене виникло багато питань щодо правомірності включення терміну «медівка» в ряд назв-синонімів хмільного медового напою з багатовіковою історією за назвою «мед питний». Також виникає питання стосовно терміну «медовуха»: «Чому в сучасній Україні назву «медовуха» використовують одночасно для медових напоїв, отриманих шляхом природного бродіння меду, міцність яких лежить в межах 16 %, і для напоїв, виготовлених на основі етилового спирту чи горілки з додаванням меду (міцність біля 40 %)»? З цієї причини зупинимося детальніше на термінах «мед», «медовуха» та «медівка» , щоб вияснити, які саме напої називались так в давні часи та спробуємо встановити час появи цих слів-термінів та історію їх виникнення.

Така палітра назв-синонімів хмільного напою «мед», отриманого в результаті природного бродіння меду без додавання етилового спирту, говорить про те, що виробництво його було дуже поширене на території древньої України, тому й різними були назви цього напою на місцевих діалектах. Адже, й сьогодні в різних куточках України є слова, які вживаються тільки в певних населених пунктах чи регіонах, і часто люди можуть порозумітися лише тоді, коли «перекладуть» їх на офіційну державну українську мову. Як кажуть, «що край – то звичай, що сторона – то новина».

Про це свідчать такі рядки у В. Скуратівського (2005): «Про те, що Київ у давніші часи відігравав важливу ролю, зокрема, і в сфері торгівлі, є чимало згадок як в нашій, так і в зарубіжній літературі. Історик Дитмар засвідчував, що у Х – на початку ХІ ст. місто на Дніпрі було досить великим ……. , а Адам Бременський називав Київ ХІ століття навіть суперником Константинополя. Ці та інші свідчення підтверджують, що княжий град був важливим торговельним центром. Значну ролю у цьому відігравали бджільницькі продукти, котрі складали суттєву прибуткову статтю Київської Русі. Тому значна частина городян бралася не лише за медоваріння та воскобійництво, але й за бортництво. На околицях Києва в густих лісах гніздилося чимало бджіл. ……. Значна частина меду йшла на виготовлення обрядового напою. Ним широко послуговувалися не лише князівська верхівка, але й городяни та селяни. У кожному населеному пункті були свої медовари, котрі тримали у великому секреті рецептуру виготовлення медовухи. Віск переважно йшов на виготовлення свічок для освітлення культових споруд та житла».

«Традиційно в Україні вживання міцних напоїв, зосібна горілки, було обмеженим і контролювалося народним етикетом. Як уже мовилося вище, національним трунком вважався руський питтєвий мед (в народі його ще називали медовухою)». 

«Про питний мед (медовуху) вже йшла мова. Скажу лише, що він був одним з найулюбленіших національних напоїв, який користувався величезним попитом навіть у чужинців. Ще раз наголошу: в давніші часи жодна учта, свято чи якась значна подія не обходилася без цього смачного напою».

     Хочу акцентувати вашу увагу на тому, що медовуха давніх часів – це не горілка з меду чи горілка з медом! І підтвердження цьому знаходимо в книгах В. Скуратівського (1998, 2005). Щодо горілки з медом, то автор наводить такий рецепт приготування цього міцного напою: «Горілка з медом. На склянку горілки вкласти півстолової ложки меду, бажано рідкого, й ретельно розмішати і дати відстоятися одну-дві хвилини. На денці обовязково зявиться на мізинний палець сива речовина. Потім рідину коричневого кольору зілляти в іншу склянку, натомість залишок не вживати, оскільки в ньому залишилися сивушні масла. Після вживання ви одразу відчуєте легке потепління в тілі».

     Також він пише, що «одним із різновидів лікування був мед, розбавлений горілкою. Ще раз скористаюся з власних спостережень. Завжди, коли нас перевідував на храмові свята рідний дядько Максим, він, сідаючи за празникову гостину, просив поставити поруч тарілку з медом. Коли до нього доходила черга підняти тост на честь храмового застілля, родак клав у чарку чайну ложку меду, довго розмішував його і, почекавши, доки на денці з’явиться залишок, піднімав келих, приповідковуючись: «Будьмо дужі та здорові, як бджоли Томашові!». Присутні гості скептично посміхалися, мовляв, чоловік не без дивацтва. На те дядько Максим казав: «Даремно смієтеся. По-перше, мед вбиває сивушні масла, які осіли на денці, і їх не велено вживати, по-друге, я ніколи не пянію, а, по-третє, скільки живу, ще жодного разу не грипував, бо, відчувши небезпеку, користуюся саме такими ліками». Дядькові поради цілком підтверджую: за окремих випадків, зосібна простуди, користуюся його методом; якщо так учинити на початковій стадії, можна убезпечитися від хвороби. Вживши трунку, потрібно одразу лягти в ліжко, і ви відчуєте приємну теплоту в усьому тілі (за відсутності меду його заміняв чорний мелений перець)».

Отже, медовуха – це не горілка з медом чи горілка з меду; медовуха – це хмільний медовий напій, отриманий шляхом природного бродіння меду без додавання етилового спирту; медовуха – це назва хмільного медового напою на побутовому рівні в деяких регіонах древньої Русі, яка є синонімом загальнопоширеної назви «мед питний» і це підтверджено чисельними літературними джерелами, друкованими виданнями з медоваріння та свідченнями пасічників з різних куточків сучасної України; термін «медовуха» закріпився в мові русинів задовго до того часу, як наші предки вперше спробували горілку, привезену з-за кордону!

Народна пам’ять зберегла до XXI століття терміни, які дійсно були і є синонімами: «мед питний» та «медовуха». В різних куточках України багато пасічників поважного віку виготовляють і донині (на своїх пасіках в сезон медозбору) медовуху з забрусу, яка за технологією приготування в переважній більшості випадків є ставленим хмільним медовим напоєм, тобто виключає термічну обробку.  Готується такий напій досить просто, але кожен пасічник готує його дещо по-своєму, зі своїми маленькими таємницями та секретами. Спільним же є наступне. Для такої медовухи використовується забрус відразу ж після відкачування меду. По-перше, такий забрус надзвичайно ароматний, що дуже важливо для неповторної ароматики та смакових властивостей майбутнього медового напою. По-друге, мед з такого забрусу легко розчиняється  в воді, бо певний час зберігається в рідкому стані. Пізніше мед в забрусі кристалізується і розчиняти його у воді для приготування напоїв складніше.

     Медовуха з забрусу, приготована за технологією ставленого хмільного медового  напою не потребує термічної обробки медової сити перед бродінням, що дає можливість максимально зберегти в напої всі цілющі та унікальні речовини забрусу, завдяки яким цей медовий напій завжди має самобутній смак та аромат.

Акцентую увагу на тому, що традиційно та за багатовіковою звичкою наших пращурів пасічники з різних куточків сучасної України називають такий хмільний медовий напій, рецепт якого колись отримали у спадок  від своїх дідів-прадідів чи старших та більш досвідчених учителів-пасічників, не інакше, як саме терміном «медовуха». Так, за 500 років (з XV до початку XXI століття) медоваріння в Україні стало напівзабутим промислом, але деякі династії пасічників за ці 500 років ніколи не зраджували традиції готувати медовуху для власних потреб і, зазвичай,  пригощали та пригощають цим напоєм своїх друзів та знайомих. Погодьтеся: народна пам’ять дорого коштує!

     У книгах В. Скуратівського («Я вас, бджоли, благословляю…» (2005) та «Кухоль меду» (1998)) знаходимо  рецепти медів питних (монастирський мед, гетьманський мед, охтирський мед, дубняк, боярський мед, оброковий мед) та рецепти медовухи (прадідівська медовуха, селянська медовуха, найпростіша медовуха). Автор також згадує такі древні назви цього легендарного напою, як «руська медоуха», «традиційна медовуха», «традиційна руська медовуха».

До наших днів дійшло дуже багато рецептів медів-напоїв та медовух, за якими можна приготувати медові хмільні напої, отримані шляхом природного бродіння меду, розведеного з водою. Виготовляли їх з додаванням соків, трав чи прянощів або без додавання їх.

Меди витримували роками. Наприклад, монастирський мед витримували декілька років, а гетьманський мед зберігали у прохолодному льоху до 10 років. Дубняк зберігали упродовж десятків років. Витримані хмільні медові напої наші предки називали не інакше, як «меди» або «меди питні».

Детально ознайомившись з багатьма рецептами під назвою «медовуха», можна зробити висновок, що готували за ними переважно напої, які вживали, витримавши в льоху чи холодному приміщенні лише 2 тижні, 1 місяць, 2 місяці, півроку.

Але хочу вас застерегти: інколи не варто недооцінювати напої, які мають витримку в декілька місяців або менше, ніж рік. Наведу вам приклад з власного досвіду. Працюючи з технологіями та рецептурою медів питних з 2007 року, маю вам сказати, що деякі напої вже через 6 місяців витримки є ідеально освітленими, ароматними та мають високі смакові якості. В 2015 році на Всеукраїнському конкурсі «Питні меди-2015» я представила три зразки моїх авторських медів питних на суд поважної дегустаційної комісії. Вони отримали відповідні нагороди: золота медаль та кубок Гран-прі ХІ Всеукраїнського конкурсу «Питні меди-2015» – мед питний «Медові трави» (3роки витримки), срібна медаль – мед питний «Ожиновий» (6 місяців витримки!) та бронзова медаль – мед питний «Золоті соти» (3роки витримки)). Зверніть увагу на мед питний «Ожиновий». Зазвичай, на конкурс я представляю напої, які на той час мають більше, ніж 1 рік витримки. Але в 2015 році для напою «Ожиновий» я зробила виключення з цього правила. На момент конкурсу вік цього напою склав лише 6 місяців, але він уже на той час був настільки розкішним (кришталево-прозорий, рубіновий колір, самобутній смак та неперевершений аромат!), що я ризикнула представити його на суд авторитетної дегустаційної комісії, яку беззмінно очолює дегустатор міжнародного класу професор О.М. Литовченко. Мені було дуже цікаво, чи співпаде моя думка з вердиктом професіонала такого рівня. Мед питний «Ожиновий» отримав срібну медаль! Напій віком в 6 місяців отримав таку високу нагороду разом з двома моїми напоями, які мали по 3 роки витримки!!! Я залишила його на подальшу витримку і він виправдав мої сподівання: з часом він набув благородства витриманого напою та став одним з моїх фаворитів серед великої кількості рецептів, які мені довелося випробувати за ті 14 років, які я займаюся виготовленням медів питних.

          У книгах В. Скуратівського (1998, 2005) наведено декілька рецептів під назвою «медовиця». Про це він пише так: «Завдяки давнім рукописам, акцизним документам, актам та літературі, а також літнім інформаторам, що тою чи тою мірою зберегли відскіпки традиційного ситення, мені пощастило реконструювати декілька рецептів приготування медовиці».

В. Скуратівський також згадує у своїх книгах такі назви, як «медівка» та «медуха», але жодного рецепта хмільних медових напоїв, отриманих в результаті природного бродіння, під такими назвами немає. І мені ніколи не доводилося зустрічати давні рецепти медових напоїв з такими назвами, окрім одного рецепта, який опублікований в Інтернеті за електронною адресою, де представлена оригінальна кухня Галичини з її багатовіковими традиціями:

https://panistefa.com/medivka-abo-zh-krupnik/

Далі цитую автора рецепта напою, зберігши оригінальний текст: «Медівка, або ж “крупнік”. Медівка – це медова горілка, яку мій дідусь завжди робив перед Різдвом та Великоднем. Це наш традиційний домашній перепис. Медівка – наш традиційний напій на Різдво. За багато років я вже так набила руку в її приготуванні, що готую майже з заплющеними очима. Але є один підступ – вона не буває однаковою на смак. Подібною – так, однаковою – ні. Це все через різні смаки меду. Але так навіть цікавіше. Для доброї медівки нам треба мати: горілка – 3 літри, скажімо; мед – з розрахунку щонайменше шклянка меду на літру горілки; пів палички цинамону; трошка тертої гальки мушкательової; 5‑7 зернят кардамону; 5-7 духмяних перчинок; 2-3 чорних перчинки; 10-12 гвоздичок; 2 зірочки бадьяну; ваніль – на кінчику ножа; 2-3 помаранчі.
Ринка з грубими стінками, і така, шоб було зручно збирати пінку».

Детально ознайомитися з цим рецептом медівки та технологією її приготування можна за електронною адресою, яку я навела више (рецепт та покрокова інструкція приготування міцного напою за назвою «медівка або ж крупнік»). Автор рецепту віднесла цей напій до категорії «Наливки та настоянки».

В книзі «Щоб наливались повнії чари» (Мельничук і Карабін, 1992) в розділі «Наливки та настоянки» знаходимо рецепти з назвами: вишнівка, малинівка, суницівка, черемхівка, рожівка, аґрусівка, тернівка, горобинівка, морелівка, калинівка, цитринівка, динівка. За подібною технологією готуються кардамонівка, калганівка тощо. Звертаю вашу увагу на те, що всі ці напої не тільки подібні за технологією приготування (виготовляються з використанням горілки або спирту, ягід, фруктів, меду, трав та прянощів), але й мають у своїх назвах спільну другу частину: «–івка», яка запозичена від давніх синонімів терміну «горілка»: «горівка» та «зорівка». Назва «медівка» є співзвучною до назв перелічених вище напоїв, міцність яких лежить в межах 20-30% об..

Отже, на сьогодні ні одного рецепта напою за назвою «медівка», який би був отриманий в результаті природного бродіння меду, не існує; ця назва не зустрічається в літописах, народних піснях, казках, приказках, прислів’ях, тобто не закріпилася в народній пам’яті; в давніх книжках з медоваріння, авторами яких є І. Корабльов та Т. Цесельський, також немає такого терміну чи рецептів за назвою «медівка»; немає такої назви і в сучасній книзі з медоваріння за авторством М. Горніча, який багато років займається виноробством та глибоко вивчив традиції медоваріння в світі в цілому та традиції медоваріння древньої України безпосередньо. Тому можна припустити, що назва напою «медівка» з’явилася в Україні з появою горілки та спирту. Тоді й почали виготовляти різноманітні наливки та настоянки – напої, міцніші за 16% об.. В цьому випадку напій «медівка» готувався на основі горілки чи спирту з додаванням меду, трав чи прянощів. Про це свідчить і наведений вище давній рецепт, за яким напій «медівка» відноситься до категорії «Наливки та настоянки». Таким чином, «медівка» давніх часів – це медова горілка чи горілка з меду.

Безумовно, Василь Скуратівський є великим авторитетом та відомим дослідником в галузі народних звичаїв та традицій, давніх промислів та старовинних обрядів нашого народу. Але я припускаю, що В. Скуратівський, не будучи фахівцем в медоварінні, випадково чи помилково назвав термін «медівка» синонімом «меду питного» (1998, 2005). Цей автор не наводить посилання на інформаційні джерела, з яких він взяв відповідну інформацію про термін «медівка», коли складав перелік назв-синонімів меду питного.

Є таке правило: «Помиляються всі». Не був винятком нього й В. Скуратівський (за його ж свідченням). З цього приводу в книзі «Я вас, бджоли, благословляю…» (2005)  на ст. 269, в розділі, де висвітлюється тема лікування медом, він пише наступне: «Одначе варто детальніше зупинитися на спеціальному лікувальному трактаті «Мазі», який підготувала онука Володимира Мономаха – Євпраксія. Але, щоб перейти до висвітлення цієї теми, я мушу зробити деякі зауваження. Нині, на жаль, розвелося чимало «дослідників» з історії України, які, як кажуть у народі, «чули дзвін, та не знають, де він». Так, власне, сталось і з відомою історичною постаттю – внучкою Володимира Мономаха Євпраксією – другою донькою його сина Мстислава Володимировича. Дехто (в тому числі і я, повіривши попередникам)  Євпраксію «причислив» до внучок Ярослава Мудрого. Але найбільший «недогляд», що чимало вчених її «плутають» з донькою великого князя Київського Всеволода Ярославовича, котра, власне, була сестрою Володимира Мономаха, про яку П. Загребельний написав роман «Євпраксія». Певною мірою в цьому завинила й УРЕ*, яка обійшла мовчанкою нашу героїню».

А на ст. 37 в цій же книзі В. Скуратівський пише: «…… А в ХІІ ст. зявилася рукописна праця про народне лікування. Її написала внучка Ярослава Мудрого – Євпраксія. В спеціальному розділі «Мазі» вона згадує такі продукти, як мед та віск……».

 *УРЕ  – Українська радянська енциклопедія.

     Звертаю увагу на те, що в одній і тій же книзі В. Скуратівський на ст. 37 називає  Євпраксію внучкою Ярослава Мудрого, а на ст. 269 стверджує, що насправді Євпраксія була внучкою Володимира Мономаха, і публічно визнає, що й сам свого часу помилявся, «повіривши попередникам» та дослідникам з історії України, «які, як кажуть у народі, «чули дзвін, та не знають, де він».

     Уже знаючи про помилку, допущену істориками відносно такої відомої історичної постаті, як княжна Євпраксія (внучка Володимира Мономаха), В. Скуратівський чомусь не виправив цю помилку стосовно неї на ст. 37 тоді, коли здавав до друку книгу «Я вас, бджоли, благословляю…». А ця  книга, до речі, дуже цікава, інформативна та розрахована на широке коло читачів.

Для того, щоб в сучасній Україні виробники різноманітних напоїв (безалкогольних та алкогольних) могли розібратися в питаннях термінології медових напоїв та визначитися з сучасною класифікацією їх, необхідно звернутися до історичних, народних та літературних джерел, фахівців з історичної лексикології та лексикографії, знавців старослов’янських мов.

Безперечний авторитет – «Словарь української мови»*, упорядкований Борисом Грінченком і виданий в 4-х томах у 1907-1909 роках. В другому томі цього видання (актуального і в наш час!) на ст. 414 читаємо, що медівка – це «подслащенная медомъ водка».

 

З Вікіпедії:

*«Словарь української мови» — перекладний українсько-російський словник, виданий 1907—1909 рр. у Києві в 4 томах. Його зібрала редакція журналу «Кіевская старина», упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. Правопис, заведений словником, отримав назву — грінченківка або грінчевичівка….. Словник складався 46 років (1861—1907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів…..  «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття….. «Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються….. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження.  

Також дуже цінною є робота кандидата філологічних наук, старшого наукового співробітника Інституту української мови З.Г. Козирєвої  «Мед та його найближчі родичі», яка підтверджує, що терміни-назви медових напоїв «мед питний» та «медівка» не є синонімами і ніколи ними не були.

     З.Г. Козирєва пише: «Мед використовувався як продукт харчування і як лікувальний засіб, з нього виготовляли обрядові напої, був він і продуктом, який збирали як податок тощо. Звідси й активність побутування слів на означення продуктів бджільництва і насамперед меду. У давньоруських пам’ятках можна виділити такі значення слова мед: «густа солодка маса, яку бджоли виробляють з нектару квітів»: «и повелh искати меду» (Лаврентіївський літопис, XIV ст.) та «легкий хмільний напій, виготовлений з цієї солодкої маси»: «Пии медъ по малоу» (Изборник Святослава, 1076 p.).  …..  Усі значення лексеми мед, що були характерні для давньоруського періоду, властиві й староукраїнській мові….. У сучасній українській літературній мові слово мед уживається як у своєму першому значенні «продукт бджільництва», так і в другому — «хмільний напій», причому в другому значенні зустрічається значно рідше порівняно з попередніми періодами розвитку мови, частіше — в складних найменуваннях типу мед-вино, мед-горілка, вживаних переважно у фольклорі та поетичній мові. Слово мед має чимало похідних. Спорідненість деяких із них очевидна, наприклад іменників одного кореня мед і медяник. В інших випадках очевидність зв’язку між словами втрачається, як, скажімо, у словах мед і ведмідь. Слово мед з найдавніших часів увійшло до ряду фразеологічних сполук, почало вживатися у переносному значенні: не з медом; передати куті меду; вашими (твоїми) б устами мед пити тощо. Особливо продуктивна основа мед – як перша частина складних слів: медовар «особа, що займається медоварінням», медоваріння «виготовлення меду (хмільного напою)», медоварня «приміщення з відповідним обладнанням для варіння меду (напою)», медогонка «машина для відкачування меду із стільників», медівка «підсолоджена медом горілка» , медозбір «збирання бджолами нектару з квітів», «мед, зібраний від бджіл», медонос «медоносна рослина», медосос «лісовий південний птах ряду горобцеподібних, що живиться головним чином квітковим нектаром» тощо».

На основі цих авторитетних та достовірних джерел, які свідчать про те, що «медівка – це підсолоджена медом горілка», можна зробити висновок, що В. Скуратівський помилився, включивши в ряд термінів‑синонімів меду питного назву «медівка». Тому деяким сучасним пасічникам-медоварам, які свого часу припустилися прикрої помилки, почавши називати медівкою мед питний (попередньо прочитавши про це лише в книзі В. Скуратівського!) потрібно визнати, що помилилися, та припинити поширювати недостовірну інформацію стосовно давніх термінів-назв медових напоїв. Помиляються всі, але свої помилки визнають лише сильні та мудрі люди.

      В усі часи все, що відбувалося в людському суспільстві, потрапляло в поле зору видатних вчених, наукові праці та письмові свідчення яких ставали з часом безцінними скарбами для нащадків, навіки вкарбовувалось в літературні шедеври геніальних поетів та письменників. Знайомлячись зі стародавніми пам’ятками писемності, з науковими працями вчених давно минулих віків та перлинами світової літератури, ми маємо можливість отримати багато інформації про історію певної країни чи краю, про особливості національних звичаїв, побут та мову різних народів світу.

     Так, М. Горніч пише, що мед згадується в таких ранніх письменних творах, як «Ріґведа»* та «Беовульф»*.

З Вікіпедії:

*«Ріґведа» — стародавня збірка релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом. Збірник є одним з чотирьох канонічних текстів індуїзму та індійської літератури, загалом відомих як Веди. Деякі з гімнів Ріґведи досі читають при індуїстських молитвах та в інших випадках, що робить цей текст одним з тих, що безперервно використовувалися протягом найбільшого часу. Загалом Ріґведа є одним з найстаріших збережених творів, складених індоєвропейськими мовами. Лінгвістичний аналіз показує, що Ріґведа була складена в північно-східній частині Південної Азії між 1700 і 1100 роками до н. е., під час раннього ведичного періоду. Хоча точне датування важко з’ясувати. Деякі вчені відносять Ріґведу до більш давнього періоду. Зокрема, Г. Якобі на основі даних ведичного календаря, відображених в Ріґведі астрономічних даних, вважав періодом створення 4500 – 2500 роки до н. е. Б. Тілак співвідносив Ріґведу з арктичною батьківщиною аріїв і датував цей пам’ятник періодом 6000 – 4000 років до н. е. Гімни збірника характеризуються лінгвістичною та культурною схожістю з протоіранським текстом Авеста, що часто асоціююється з Андронівською культурою близько 2200–1600 років до н.е.

*«Беовульф» — пам’ятка стародавнього англосаксонського героїчного епосу, його найвідоміший зразок (зі збережених). Це найстарша з усіх національних епічних поем середньовічної Європи. Автор невідомий. Пам’ятка дійшла до нас у рукописі давньоанглійською мовою початку 10 століття, що ледь не згорів під час пожежі у XVIII столітті (нині цей примірник лежить у Британському музеї у Лондоні). У VIII столітті, автор розповів версію подій, що могли би відбутися у VI столітті, а його послідовники продовжували переповідати її доти, доки хтось у X столітті це записав.

У В. Скуратівського (2005) читаємо: «Ще в давній грецькій міфології стверджувалося, що амброзія (їжа богів) і нектар (медовий напій) нібито наділяли верховників вічною юністю й безсмертям. Коли ж звільнений Гераклом Прометей повернувся у середовище простих людей і став харчуватися земними продуктами, він перетворивсь у звичайного смертного. За переказом, годувальницею Зевса – царя богів – була медова німфа Меліса. Навчившись од неї медоварінню, він разом з матір’ю Реєю напоїв свого батька медовим трунком, а коли той заснув, оволодів троном.  Про освіжаючий напій, який готували для воїнів-героїв, згадує і Гомер в «Іліаді»

В Україні одним з таких неперевершених літературних шедеврів є поема І. Котляревського «Енеїда»*, яка вперше була опублікована в 1798 році. І. Котляревський написав цю поему на сюжет однойменної поеми римського поета Вергілія «Енеїда»* (написана латинською мовою 29 та 19 рр. до н. е.), яка підкреслено зорієнтована на поеми Гомера: «Одіссею»* (написана давньогрецькою мовою у VII ст. до н. е.) та «Іліаду»* (написана давньогрецькою мовою у VIII ст. до н. е.). Українську мову офіційно визнали літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського.

Сучасним українським медоварам варто знати про те, що в поемі І. Котляревського «Енеїда» згадано велику кількість українських національних страв та напоїв, серед яких і хмільний медовий напій «мед». В частині 1 поеми «Енеїда» автор подає такий своєрідний перелік напоїв, які вживали козаки:

«І кубками пили сливянку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку,

Куривсь для духу яловець…»

Так лаконічно І. Котляревський лише в чотири рядки своєї легендарної поеми вмістив інформацію одразу про сім напоїв! Слова «квас» і «сирівець» зустрічаються в поемі «Енеїда» дев’ять разів. «Це свідчить про те, що квас (сирівець) був поширеним напоєм протягом всієї історії українського народу», – пише Микола Горніч у книзі «Медовий квас» (2016). Вміли готувати наші предки і пиво, і медове пиво в тому числі.

З Вікіпедії:

*«Енеїда» — українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Верґілія. …..«Енеїда» — перша масштабна пам’ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Поема є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття.

*Енеїда (лат. Aenēis, походить від род. відмінка лат. Aenēidos) — епічна поема латинською мовою, автором якої є Вергілій. Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя і предка римлян. Після втечі зі знищеної греками Трої, Еней на чолі вцілілих троянців шукає місця, де зможе відродити місто. В цьому йому намагаються допомогти і перешкодити як інші народи й герої, так і боги. Енеїда вважається шедевром Вергілія та одним із найвизначніших творів латинської літератури. Поема складається з так званих 12 «книг» (глав), які налічують 9996 віршів. Вона чітко поділяється на 2 частини, кожна з яких уміщує по 6 книг: 1-6 книги — це розповідь про мандри Енея (схожі на мандри Одіссея); 7—12 книги — опис битв у Італії (це наче римська «Іліада»). Вергілій продовжує традицію Гомера, оскільки «Енеїда» підкреслено зорієнтована на «Одіссею» й «Іліаду». Відповідності між цими трьома поемами пронизують усі рівні тексту.

*Іліада — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам’яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об’єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв. Написана у 8 ст. до н.е. давньогрецькою мовою. Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік. ……Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н.е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов’язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н.е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.

*Одіссея (дав.-гр. Ὀδύσσεια) — епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війни, царя Ітаки Одіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не є безпосереднім продовженням «Іліади». Написано давньогрецькою мовою. Більшість дослідників відносить час оформлення «Одіссеї» до 7 століття до н.е. Разом з «Іліадою» є номером 8 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік.

В тексті повісті Миколи Гоголя  «Тарас Бульба»*( місце дії – Україна першої половини XVII століття) зустрічається п’ять згадок про хмільні напої «меди»: «мед», «меды сорокалетние», «крепкие меды», «в погребах запечатанные меды», «вековые меды». Хмільні медові напої автор називає виключно «медами». Вино в тексті згадується 11 разів, а горілка – 16 разів. Про напій «медівка» в повісті немає жодної згадки.

З Вікіпедії:

*«Тарас Бульба» — повість письменника Миколи Васильовича Гоголя з циклу повістей «Миргород». Найдовша з повістей письменника. Центральними дійовими особами твору є запорозькі козаки, а місцем дії — Україна першої половини 17 століття. ….. Перша редакція повісті була опублікована в циклі «Миргород» 1835 року. Друга, перероблена редакція, вийшла 1842 року.

Таким чином, на сьогодні невідомі компетентні та авторитетні джерела, які могли б підтвердити глибоке коріння походження терміну «медівка», як назви напою, отриманого в результаті природного бродіння меду, та правомірність включення цієї назви в ряд назв-синонімів легендарного хмільного медового напою з багатовіковою історією за назвою «мед» («мед питний»).

Однозначно, що медовуха і медівка – це абсолютно різні історичні назви різних по міцності напоїв, які деякі сучасні виробники використовують неправильно. Наприклад, власник ТМ «Хортиця» та «Шустов» запатентував також і ТМ «Медовуха» на о. Кіпр в 2006 році і почав випускати напій як горілчану настоянку міцністю 40% об.. У той же час існує єдина в Україні мережа магазинів-кафе натуральних сертифікованих наливок власного виробництва «Наливки зі Львова», що входить до Львівського холдингу «Аккурат» (завод «Абсолютний стандарт», розташований у м. Городок Львівської області). Цей завод виробляє «Медівку» міцністю 38 % об.. Хто з них правий: міцні напої приблизно однакової міцності, а названі по-різному? Звичайно, що правий той виробник, який розпочавши виробляти такий міцний напій (на основі горілки; з додаванням меду; міцністю біля 40% об.), вивчив історію виникнення напою, врахував його історичну назву  і назвав відповідно та правильно: «медівка». Я особисто абсолютно і повністю підтримую саме цього виробника і також називаю «медівкою» напій, який готую для власних потреб за наступним рецептом.

Медівка від Наталії Сабашенко.

Горілка – 100 г, мед липовий – 1 ч.л. Взяти скляну ємність. Мед додати в горілку та поставити на 7 ‑ 10 днів в темне місце, після чого ретельно перемішати. Використовувати з лікувальною метою (лікування простудних та респіраторних захворювань). За бажанням можна збільшити кількість меду до двох чайних ложок.

В червні 2009 року, з приводу того, що деякі сучасні виробники напоїв неправильно використовують давні терміни-назви медових напоїв, Петро Антоненко в статті «Старовинні питні меди – проти алкогольного дурману» пише: «Нинішньому пересічному громадянинові …… важко зрозуміти вираз “пити мед”. Ідеться про призабутий медовий напій — наш прадавній слов’янський, той, що пили ще за Київської Русі на княжих учтах. Нині доводиться відроджувати й цю частку нашої культурної традиції. Відроджувати забуте взялися бджолярі, що об’єдналися торік у Гільдію медоварів України. ………справа ця серйозна, трохи навіть таємнича, якщо говорити про секрети медоваріння. Справа настільки забута, що незвичні вже самі назви: меди “ставленні” й “варені”, з додаванням соків, ароматних трав або без них …… Медоваріння — складова національної культури. …… Справжні українські питні меди купити непросто: медовари епізодично продають їх лише на ярмарках …… Про масове виробництво й продаж поки що не йдеться. Натомість на прилавках з’явилися пляшки, на які нахабно (інакше не скажеш) наклеєно етикетки “Медовуха”. Це просто привласнення старовинної назви. А в цих пляшках не що інше, як підфарбована горілка. Досить подивитися на етикетку — медовуха не може мати міцність  40%».  Автор цієї статті ще в 2009 році наголошував на тому, що використовувати історичну назву «медовуха» для етикеток сучасних горілчаних настоянок неприпустимо та неправомірно.

Ознайомившись з достовірними  інформаційними джерелами, нескладно розібратися в історії напоїв та їх назв. «Медовуха» і «мед питний» – це історичні терміни‑синоніми хмільного медового напою, отриманого в результаті природного бродіння, а «медівка» – це горілка з медом чи горілчана настоянка з додаванням меду зі своєю самобутньою історією міцного напою. І всі ці назви є давніми загальними назвами медових напоїв, тому не можуть бути привласнені якимось одним виробником. Необхідно дати можливість усім виробникам медових напоїв називати свої напої, враховуючи їх історичні назви та історію походження цих назв:  і виробникам медових напоїв, отриманих в результаті натурального бродіння, і виробникам міцних напоїв, виготовлених на основі етилового спирту чи горілки з додаванням меду.

Я вже писала вище, що в унікальній книзі «Щоб наливались повнії чари» (Мельничук і Карабін, 1992) напоям під назвою «мед» була відведена почесна роль відкрити перелік великої кількості давніх та сучасних напоїв. Саме під такою назвою мені відомо багато рецептів, які свого часу я знайшла в різних друкованих виданнях (мед старосвітський, мед київський, мед межигірський, мед ковенський, мед бернардинський, мед капуцинський, мед польський, мед литовський, мед поліський, мед-липець, мед княжий, мед хмільний купецький, мед братський, мед похідний, мед варений, золотий мед, ставлений мед, мед півторак, мед двойняк, мед тройняк, мед четверак, тройний мед, добрий мед, білий мед, молодий мед, англійський мед, березовий мед, вишневий мед, малиновий мед, журавлиновий мед, мед агрусовий, мед з вишнями, мед з черешнею, мед з ожиною, мед зі смородиною, мед з тереном, мед з чорницею, мед з соком (універсальний рецепт для приготування варених медів з додаванням різноманітних ягідних соків), мед домашній, мед чистий або дівочий, легкий мед без хмелю, простий мед, пряний мед, зелений мед, червоний мед тощо).

      Є ще одна дуже цінна книга, де хмільні медові напої теж називаються не інакше, як «медъ», видана в 1792 році. Ось назва цієї книги.

Винокуръ, пивоваръ, медоваръ, водочный мастеръ, квасникъ, уксусникъ и погребщикъ. Собрано из разныхъ иностранныхъ и Российскихъ сочинений и записокъ. Печатано в Императорской Типографии иждив. И.Глазунова, 1792 года. Свидетельствовалъ и подписалъ Колежский Советникъ и правящий должность Санктпетербуржского Полицмейстера Андрей Жандръ.

Отже, переважна більшість рецептів древніх хмільних медових напоїв дійшли до наших днів під назвою «меди»!

Найбільш повно та доступно викладена технологія виготовлення меду питного в книзі М. Горніча «Медові вина». У ній наведено багато рецептів медів-напоїв. Ця книга стала букварем для медоварів-початківців. З 2007 року вже вийшло п’ять видань цієї книги. Незабаром має вийти з друку шосте видання. Але прослідковуємо невідповідність назви «Медові вина» описаним у книзі технологіям та рецептам під назвою «меди» (мед литовський, мед ковенський, мед малиновий, мед тройняк, мед ставлений тощо). У вступі до кожного видання автор пише: «Щодо назви книги «Медові вина». Термін «медове вино» не зовсім вірний. Строго кажучи, терміном «вино» може бути названий лише спиртний напій, виготовлений із виноградного соку на основі спиртового бродіння. З іншої сторони, спиртні напої на основі меду – це цілком окрема і самостійна група спиртних напоїв, які мають власні назви, найпоширеніша, загальна і навіть міжнародна назва яких – «меди». Далі М. Горніч докладно пояснює причини, чому ж все таки для книги, в якій мова йде про хмільні медові напої «меди питні» (технологія, велика кількість рецептів під такою назвою!), була вибрана назва «Медові вина».

На сьогоднішній день члени Гільдії медоварів України виготовляють високоякісні питні меди, які користуються попитом серед покупців та стають окрасою та родзинкою вишуканих святкових столів (весілля, дні народження, ювілеї). А невідповідність назви і змісту книги дезорієнтує і пересічного читача, і пасічника-медовара, який зацікавився виготовленням питного меду. В свою чергу, пасічник-медовар дезорієнтує споживачів напоїв та журналістів, яким дає інтерв’ю стосовно технологій та рецептів медів питних. Така суперечлива інформація потрапляє у ЗМІ та поширюється серед широких верств населення. А все це разом шкодить популяризації напою та ускладнює можливість довести та донести споживачу історичну відповідність сучасного відродженого меду питного тому древньому хмільному медовому напою на ймення «мед», народження якого таємничо закутане в глибинах віків.

     Тому в сьомому виданні своєї книги «Медові вина» М. Горніч пообіцяв замінити термін «медове вино» на термін «мед питний». Це буде зроблено як у назві книги, так і в її змісті.

Стала в нагоді моїм колегам-медоварам і книга В.О. Соломки «Медові трунки», яка вийшла в 2006році. Пізніше вона була доповнена і в наступному перевиданні далекоглядно названа «Питные меды. Рецепты и технологии (Медові трунки. Давні рецепти і технології)». З 2006 по 2017 рік ця книга була перевидана п’ять разів. В пізніших перевиданнях вона називається так: «Питные меды. Рецепты и технологии». Час показав, що ця назва більш правильна, ніж «Медові вина». Хорошою пропагандою медів питних на виставках та ярмарках є «книжечки-агітки» В.О. Соломки під красномовною назвою «Питні меди і ваше здоров’я». Слушними є поради з його лаконічної книги «50 «Не» для медоварів».

«Питні меди»: саме так називаються регіональні та всеукраїнські конкурси медоварів; саме цей термін вживається в переліку номінацій на конкурсах; саме ця назва напоїв дозволяє використовувати з метою популяризації медів питних ті перлини народної творчості, де згадується «мед» як напій.

Як нам вже відомо, перші алкогольні напої з’явилися багато століть тому. Першими їх видами можна вважати мед з дупла дерева, який забродив, коли гніздо чомусь покинули дикі медоносні бджоли, а в дупло потрапила дощова вода, та ягідний сік, що перебродив. Щодо хмільного медового напою, який вперше спробувала людина, то це могло статися й тоді, коли в якійсь ємності забродив зібраний древніми збирачами мед від диких бджіл. Зазвичай, в таких зібраних стільниках могла бути і перга, і личинки. Або ж в стільники, зібрані в дощову погоду, могла потрапити дощова вода. Також вода могла випадково потрапити якимсь іншим чином в посуд зі стільниками. Все це провокувало запуск природних процесів бродіння меду. Коли відбулося спиртове бродіння, то людина вперше спробувала хмільний напій за назвою «мед», котрий по спиртуозності не був міцнішим за 16 %. Зброджений виноградний сік люди назвали вином. А коли якось одного разу спиртове бродіння змінилося оцтовокислим, то люди спробували оцет (виноградний, яблучний, медовий тощо).

Отже, і хмільний мед-напій, і виноградне вино були створені в результаті природного бродіння. А наші предки, які терміном «мед» називали і мед-бджолопродукт, і мед-напій, на побутовому рівні для зручності в спілкуванні стали називати мед-напій так: «мед питний», «мед питтєвий», «медовуха», «медовиця».

В. Скуратівський зазначає: «Та хоч, окрім медових трунків, в Україні виготовляли пиво й вино, найбільшої слави набув, за влучним висловом М. Костомарова, «мед як національний напій». Про це мовиться в одній з колядок:

А в сього пана скамя заслана,

Да на той скамї  три кубки стоять,

В першому кубці медок солодок,

В другому кубці кріпкеє пиво,

В третьому кубці зелене вино».

Тут наголошується на тому, що мед, пиво та вино – це три зовсім різні напої. Але спільне у них те, що всі ці три напої отримують шляхом натурального природного бродіння.

     Ми живемо в час оформлення ТУ, патентів, торгових марок. Все частіше можна почути, що під такими назвами, як, наприклад, «коньяк» чи «шампанське», в недалекому майбутньому матимуть право представляти свої напої лише ті країни чи регіони, де колись вперше були введені ці назви. З огляду на це, консерватори від виноробства теж рано чи пізно можуть поставити питання про те, що термін «вино» буде використовуватися лише для напоїв, отриманих в результаті природного бродіння виноградного соку.

     Дуже доречна тут думка М. Горніча (2019): «В давнину існувало три алкогольних (хмільних) напої: питний мед, пиво та виноградне вино. Виникли вони саме в такій послідовності. І тут є певні закономірності. Як продукт технології і рук людських , алкогольні напої, отримані шляхом ферментації сусла, виникли після появи першого посуду з обпаленої глини біля 10000 років тому. Це була кераміка. Пізніше виник спеціальний посуд для вина – піфоси, які використовувались для зброджування вина, амфори – для його зберігання та транспортування. Кожний з названих напоїв асоціюється з певним видом діяльності: збирання меду та розведення бджіл – питний мед, землеробство та вирощування злаків – пиво, вирощування винограду – виноградне вино. І виникли вони саме в такій послідовності: спочатку мед – його отримували збиранням, потім пиво – з виникненням землеробства, потім виноградне вино – з початком культивування лози людьми».

Особисто мені незрозуміло, кому й навіщо в якийсь історичний момент знадобилося вводити термін «медове вино», коли вже існував термін «мед», яким в Україні (пам’ятаємо про назви давніх країн, що існували на території сучасної України: Скіфія, Скитія, Рутенія, Русь, Україна‑Русь!) здавна іменували хмільний медовий напій, отриманий шляхом натурального бродіння. Тому я вважаю категорично неправильним те, що «мед питний» інколи називають «медовим вином». Горілку наші пращури теж спочатку називали «гарячим вином», але на сьогодні ніхто так горілку не називає: вино – це вино, а горілка – це горілка. З моєї точки зору, «медовим вином» можна називати лише напій, технологія приготування якого передбачає додавання меду в виноградний сік, до початку ферментації сусла або в процесі ферментації сусла з метою підвищення його цукристості. Також це робиться для набуття майбутнім напоєм оригінального аромату та смаку. І ця технологія відома досить давно. Зокрема в М. Горніча також читаємо, що Колумелла* в своєму визначному творі «Про сільське господарсво» в 12 книгах «…описує спосіб отримання міцного вина шляхом додавання меду до виноградного соку».

По всій Європі до XVIII століття був дуже поширеним напій гіпокрас*, який виготовлявся шляхом ферментації виноградного соку з додаванням меду. В наш час у Франції (за свідченням сучасних французьких послів) вже з’явилися виробники, які відроджують цю напівзабуту древню технологію.

З Вікіпедії:

*Луцій Юній Модерат Колумелла (лат. Lucius Junius Moderatus Columella) — письменник і агроном часів ранньої Римської імперії. Народився у 4 році у м. Гадіс. Був автором трактату «Про сільське господарство», над яким працював з 42 до 65 року. Загалом складається з 12 книг. Це найзначуща праця з сільського господарства поруч з творами Катона Старшого та Марка Теренція Варрона. Колумелла використовував деякі знання з праць карфагенського письменника Магона, Цельса, Гнея Тремеллія Скрофи. Втім головним чином він спирався на власний досвід, а щодо розведення худоби на досвід свого дядька Марка Юнія Колумелли, найуспішнішого господаря провінції Бетіка. Автор виклав: у I книзі основні принципи господарювання; у II — відомості про сільськогосподарські роботи; у III—V — вчив, як доглядати за деревами і обробляти виноградник. В III-й книзі даний детальний огляд античного виноградарства Середземномор’я. Описані понад 50 найбільш відомих сортів винограду (за що автора вважають першим ампелографом) з вказанням їх морфологічних особливостей і технологічної характеристики. Порушені питання біології виноградної лози, обрізки кущів, норми внесення добрив, необхідності розмнорження тільки продуктивних сортів винограду, специфіки сорторайонування та інше. Дані рекомендації по приготуванню вин. В VI—IX книзі він надав опис розведення домашньої худоби, риб і бджіл. В інших йдеться про голубине господарство та конструкції голуб’ятників, поводження із рабами: X книга, що розповідає про садівництво, написана гекзаметрами. Вона являє собою мовби додаток до «Георгіків» Вергілія, який розвивав цю тему. Ця поетична частина мала закінчити повний виклад вчення про ведення господарства. На прохання друга Колумелла додав: XI книгу, в якій перерахував обов’язки господаря; у XII книзі — йдеться про обов’язки господині. Відомо також про «Трактат про дерева» Колумелли, зміст якого передбачає книги III і IV пізнішого посібника. Астрономічний твір Колумелли втрачено. Письменник був прихильником інтенсивного ведення господарства, заснованого на землеробстві. Його мова ясна і точна, стиль надзвичайно простий, без вишуканих виразів. Праця Колумелли була доволі відома та популярна у Середньовіччя.

*Гіпокрáс або вино гіпокрáс (лат. vīnum Hippocraticum, hypocras, до XVI ст. ipocras, ypocras) — популярний напій по всій Європі від Середніх віків до вісімнадцятого століття. Основні інгредієнти — вино і мед (використовувався як підсолоджувач напоїв, тому що цукор у середньовічній кухні вважався розкішшю, зарезервованою для обраних), додавалися й деякі спеції, такі як мускатний горіх, кориця, гвоздика, імбир, чорний перець, і т. д. Традиція приписує, що його винайшов грецький лікар Гіппократ, у V столітті до н.е., тому напій має таку назву. Хоча доказів тому немає.

     Отже, мед  та вино – це два самодостатні напої, кожен зі своєю сировиною, технологією виробництва та самобутньою історією.  Їм нема чого одне в одного позичати. Мед питний та сухе виноградне вино (червоне та біле)  – це два напої еліт-класу, які створила  Її Величність Природа. До того ж, хмільний мед-напій люди спробували раніше, ніж виноградне вино. А це означає, що й назва  напою «мед» є старшою за віком, ніж назва «вино». Тому не варто в майбутньому українським медоварам називати «медовим вином» самодостатній, шляхетний бренд древньої Русі за назвою «мед питний».

     Період вільного медоваріння на Русі закінчився у ХV ст. при Івані ІІІ, який затвердив царський указ, залишивши тільки казенне право варити мед і пиво, застосовуючи хміль. І лише декому дозволялося варити мед для власного споживання.

Виготовлення напоїв, міцніших за 16% по спиртуозності, стало можливим, коли люди навчилися виготовляти етиловий спирт. Чистий спирт почали отримувати в VI-VII століттях араби і назвали його «аль коголь», що означає «одурманюючий». Першу пляшку горілки виготовив араб Рагез в 860 році.

В XV ст. в Україні з’являється «гаряче вино» – горілка («горівка», «зорівка», «паленка», «палюнка»). Назва «паленка», поширена на Лемківщині та Бойківщині, запозичена з словацької мови (palenka – горілка).

З появою горілки з’явилася можливість стабілізації медів питних за рахунок підвищення спиртуозності напоїв шляхом додавання до меду питного горілки чи спирту. Таким напоям не загрожувало повторне бродіння, але вони, на відміну від меду питного, отриманого виключно шляхом натурального бродіння, швидше викликали сп’яніння людини. Після вживання такого спиртованого напою часто констатували факт, «що очі бачать, а ноги не йдуть».

Читаємо про це у В. Скуратівського (2005): «Очевидно було б перебільшенням стверджувати, що питний мед не належав до п’янких напоїв. Проте «упивалися на меду» переважно тоді, коли окремі медовари в пізніші часи, порушуючи традиційні звичаї, фальшували цей благородний напій, додаючи надмірну кількість дріжджів, спирту та інших міцних компонентів, що, звичайно, не відповідало його первісному призначенню. Адже, недарма казали: «Якщо не в міру, то й мед в гіркоту». Такий напій називали «мед-пиво», «мед-вино», що відбилось в багатьох народних казках та народних піснях».

Тут знаходимо відповідь на наше питання: «Чому в сучасній Україні назву «медовуха» одні виробники напоїв використовують для медових напоїв, отриманих шляхом природного бродіння меду, міцність яких лежить в межах 16 %, а інші називають «медовухою» міцні напої, виготовлені на основі етилового спирту чи горілки з додаванням меду (міцність 40 %)»? Відповідь на це питання наступна. До XV сторіччя медовуха (пам’ятаємо, що так часто в Україні здавна називають мед питний на побутовому рівні!) мала не більше 16 %  міцності. Трансформація цього медового напою у 40-градусний відбулася наступним чином. Коли у широкого загалу відібрали можливість виробляти медовуху, тоді це право віддали корчмарям. Щоб здешевити продукт і заробляти більше, господарі корчми для стабілізації натуральної медовухи почали добавляти спирт (спочатку потрошку, а потім все більше й більше). В кінцевому рахунку корчмарі вже просто додавали в звичайну горілку трохи меду  – і при цьому продовжували називати отриманий міцний напій медовухою. З часом меди питні та медовухи, приготовані за давніми рецептами (міцністю до 16 %), стали великою рідкістю, а міцні напої на основі етилового спирту та горілки з додаванням невеликої кількості меду розповсюдилися по Україні, незаконно привласнивши (за сприяння деяких недобросовісних корчмарів) древню літописну назву натурального напою «медовуха». Тому на сьогодні в Україні склалася така ситуація, коли є пасічники, які у спадок від своїх прадідів отримали рецепт «літописної» медовухи і називають свої напої тільки так, як навчили їх колись в родині – медовуха. В той же час є люди, які, не знаючи історії термінів медових напоїв, почали називати медовухою міцні напої (біля 40 % міцності).

Поява горілки та спирту зробила можливим виготовлення різноманітних наливок та настоянок, в тому числі й медових наливок та настоянок. Це сприяло появі великої кількості міцних напоїв на основі горілки з додаванням ароматичних рослин, прянощів, меду, а також соків різноманітних фруктів та ягід, якими здавна була багата наша земля. Саме тоді і з’явилася назва медівка – давня назва медової настоянки (про це мова вже йшла вище). Стає цілком зрозуміло, чому немає давніх рецептів медівки, як медового напою, отриманого в результаті природного бродіння меду, адже вияснилося, що медівка – це горілчана настоянка з додаванням меду. Також, крім меду, додавали в медівку інколи ще й ароматичні трави та прянощі, фрукти та ягоди, про що свідчить той єдиний давній рецепт медівки, який мені вдалося знайти (я навела його в тексті вище).

Коли почали відроджувати виробництво медів питних, то всі зосередилися на відродженні технології, але не всі приділяли належну увагу обов’язковому та чіткому дотриманню історичних назв стосовно відроджуваних напоїв, що в свою чергу спровокувало  дезінформацію серед: пасічників, медоварів-початківців, покупців напоїв, представників ЗМІ, сучасних поетів та письменників, твори яких, можливо, з часом стануть відомими всьому світу. Використовуючи давні рецепти саме під назвами «меди питні», сучасні українські медовари й відродили (в певній мірі, наскільки це було можливим) древні технології медоваріння. Тому називати хмільні медові напої, приготовані за цими рецептами, якимись іншими назвами, крім назви «мед питний», я особисто вважаю неповагою до історії нашого народу та неповагою до наших далеких пращурів, які колись вперше назвали «медом» хмільний медовий напій, отриманий в результаті виключно природного бродіння. Сучасні українські пасічники-медовари ніякого нового напою не придумали, а лише відродили медоваріння за вже давно існуючими рецептами та технологіями. Тому перейменовувати те, що було створене та назване до нас, ми не маємо ніякого права (ні морального, ні юридичного!), бо існує славна історична назва з багатовіковою історією «мед питний»  і це підтверджено багатьма джерелами.

 

1.3. Класифікація медових напоїв

На сучасному етапі відродження медоваріння в Україні важливо терміново навести лад не тільки в усіх тих питаннях термінології, мова про які йшла вище, але й визначитися з єдиною класифікацією медових напоїв, враховуючи одночасно знання, які сягають глибин віків, та досвід сучасних медоварів, а також перелік медових напоїв, які на сьогодні виробляються в нашій державі та інших країнах світу.

Перш ніж перейти до питання класифікації медових напоїв, що дасть нам змогу упорядкувати цілий перелік напоїв, які можна приготувати з меду – продукту, який люди давно колись спробували завдяки бджолам, я хочу акцентувати увагу читача на наступних словах. У В. Скуратівського (2005) читаємо: «Особливість медового напою підтверджується і у відомій українській пісні: «Пили горілку, пили наливку. Ще й мед будем пить…». Виокремлення та наголошення «ще й мед будем пить» утверджує своєрідність і нетотожність цього напою зі спиртними. Отже, питний мед у своєму первісному традиційному значенні символізував цілком доцільні форми людського співжиття, побутових взаємин і не мав нічого спільного з «п’яним медом», тобто алкогольним напоєм у сучасному розумінні. Мав цілковиту рацію один з дослідників і популяризаторів пасічництва Н. Іойриш, коли стверджував: «Я сподіваюся, що читач не буде в образі на мене щодо пропаганди алкоголізму, оскільки, рекомендуючи медовий напій, тим самим виступаю проти пиятики». Це ж саме стосується і автора цієї книги».

     Медові напої бувають такими, що містять у своєму складі етиловий спирт (алкогольні або хмільні медові напої) та такими, що не містять його (безалкогольні або нехмільні медові напої).

В давнину повсюдно був відомий такий безалкогольний (нехмільний) медовий напій, як медова сита.

В. Скуратівський пише: «Раніше, принаймні до минулого сторіччя, сита була повсякденною стравою, яку вживали насамкінець будь-яких погостин, а звідси й похідні вислови: насититись, досита чи ситно».

Приготувати медову ситу дуже просто. Потрібно на 250 мл води додати чайну ложку меду та розмішати його у воді до повного розчинення.

Смачним та корисним є цей медовий напій, коли на 250 мл води, крім меду, додати сік лимона чи яблучний оцет. Кількість меду можна збільшити до двох чайних ложок. Яблучний оцет можна замінити медовим оцтом, який широко використовується в кулінарії, для догляду за тілом тощо. На мою думку, виробництво медового оцту в Україні є перспективною справою. За кордоном цей продукт є на вітринах магазинів і коштує досить дорого. Особисто мені в 2011 році була пропозиція виробляти оцет медовий у великих об’ємах. За моєї згоди, гарантували цілком легальну реалізацію в торговій мережі.

Багато уваги приділяє бджолопродуктам (мед, забрус), безалкогольним медовим напоям та яблучному оцту американський лікар-натуропат Д.С. Джарвіс у своїй унікальній та, на мою думку, безцінній книзі «Мед и другие естественные продукты» (1991). В передмові до цієї книги Президент Апімондії В. Харнаж пише: «Книга була опублікована вперше в США в 1958 р., а в 1960 р. тільки протягом 7 місяців було випущено ще чотири видання, всі на англійській мові. Згодом переклади цієї книги були видані в багатьох країнах на всіх материках, що ще раз доводить, який величезний інтерес вона викликає у читачів». (Джарвіс, 1991). В книзі наведені рецепти приготування медових напоїв, які успішно застосовуються з профілактичною, оздоровчою та лікувальною метою. Детально розписані способи вживання. Акцентується увага на корисності цих напоїв для організму людини.

Те, що не зміг пояснити в свій час в своїй книзі американець Д.С. Джарвіс, пояснив академік Одеської  регіональної академії наук Микола Друзьяк в своїй книзі «Как продлить быстротечную жизнь» (2012). Він поставив перед собою завдання – домогтися того, щоб людське життя стало довгим та без хвороб. І вніс суттєвий вклад  у вирішення цієї проблеми. М.Г. Друзьяк теж приділив багато уваги безалкогольним медовим напоям. Дослідження українського академіка М.Г. Друзьяка базуються на дослідженнях американського лікаря-натуропата Д.С. Джарвіса. Тому книга М.Г. Друзьяка не менш унікальна, ніж книга Д.С. Джарвіса.

     Отже, медова сита – це давній та улюблений безалкогольний напій наших предків. І з ним пов’язаний один прадавній звичай, що стосується «медового місяця» молодят.

В. Скуратівський (2005) про це пише так: «Можна навести чимало інших народних рецептів з використанням солоду. Але про це вже написано чимало. Натомість не можу оминути один з найцікавіших обрядів, котрий безпосередньо стосується нашої теми. Хоч йому і присвячений окремий розділ, але я ще раз нагадую про «медовий місяць». Пов’язаний він, як ви знаєте, з першим шлюбним місяцем молодої подружньої пари. Сучасні дослідники вважають, що вислів походить від щасливого інтимного життя молодят. Якась частка істини в цьому, звичайно, є. Але первісно цей період називався «медовим» тому, що було за непорушний звичай щовечора ставити біля молодої пари, коли вона лягала спати, кухоль розведеного з водою меду. Робилося це насамперед з практичною метою. Як правило, на цей період здебільшого припадає перша вагітність молодої жінки. Цим, власне, й зумовлювався звичай вживати майбутній матері медову ситу, котра позитивно впливає на загальний стан організму і зачаття».

«В обрядовій сфері мед використовували досить часто. Коли народжувалася дитина, його додавали до першої купелі. Теплою ситою годували не тільки немовлят, але й породільниць – « щоб сили відновились і молоко в матері прибувало».

«Не випадково в першу купелю для немовлят обовязково додавали мед, вважачи, що тоді дітей «всі будуть любити». Про це мовиться і в пісні: «Мала мати одну дочку, та й купала у медочку».

Коли ж народжувалася дитина, то готували мед питний – хмільний медовий напій, який витримували та вживали вперше лише тоді, коли дитина одружувалася: цим витриманим напоєм частували гостей на весіллі.

     Отже, наші предки чітко усвідомлювали, коли і кому варто вживати хмільні медові напої, а кому і коли – нехмільні медові напої.

Про корисність меду та медових напоїв написано багато. Зазвичай пасічники-медовари, реалізуючи питні меди, продають і мед. Тому поруч з рекламою хмільних медових напоїв вони мають можливість акцентувати увагу споживача і на безалкогольних медових напоях (медова сита, медові збитні тощо), що автоматично збільшить кількість проданого меду-бджолопродукту.

      На сьогодні для членів Гільдії медоварів України – виробників медових напоїв та оздоровчої бджолопродукції – важливим та актуальним є не лише питання єдиної термінології в сучасному відродженому медоварінні, але й питання класифікації медових напоїв, адже  пасічники-медовари вже виробляють не лише меди питні, а й медовий квас (Горніч, 2016) та медове пиво. В незначній кількості виготовляється також медовий оцет (продукт, виготовлений на основі меду) (див. джерело 21). В Україні зароджується промислове медоваріння, що вимагає оформлення відповідних документів та дозволів на виробництво.

Перед тим, як скласти класифікацію медових напоїв, слід розібратися в тому, якими бувають напої взагалі, що таке «медові напої» та їх місце серед напоїв світу.

   

Всі напої сучасного світу поділяються на:

  1. Безалкогольні.
  2. Алкогольні.

Проходили століття, розвивалося людське суспільство, і на сьогоднішній день у всіх країн світу є свій історичний напій, яким вони пишаються, і який є їх символом. У світі існує величезна кількість алкогольних напоїв. Для того, щоб споживачу було простіше здійснювати вибір, виробники поділили алкогольні напої на окремі види.

     Існує багато різних класифікацій алкогольних напоїв. Але, на мою думку, в першу чергу, всі вони діляться на:

  1. Алкогольні напої, отримані в результаті природного бродіння, з вмістом етилового спирту до 16%.
  2. Алкогольні напої, виготовлення яких стало можливим тоді, коли люди відкрили етиловий спирт чистого типу. Вміст етилового спирту в таких напоях – понад 16%.

За вмістом спирту алкогольні напої поділяються на:

  1. Слабоалкогольні (до 8%).
  2. Середньоалкогольні (від 8% до 30 %).
  3. Міцноалкогольні (від 30% і вище).

 Напої медові – це напої, при виготовленні яких використовується натуральний бджолиний мед. Напої медові поділяються на безалкогольні (нехмільні) та алкогольні (хмільні).

     Враховуючи це та ознайомившись з таблицею «Класифікація медових напоїв за вмістом спирту» (Горніч, 2007), я пропоную наступну класифікацію медових напоїв (таблиця 1, таблиця 2).

Таблиця 1
Класифікація напоїв медових безалкогольних
Назва напою

 

1 Сита медова (сита медова; сита медова з додаванням соку лимона; сита медова з додаванням яблучного чи медового оцту)
2 Збитень медовий
3 Чай медовий

 

Таблиця 2
Класифікація напоїв медових за вмістом спирту
 

 

Назва напою Приблизна кількість

спирту, % об.

1 Напої медові легкі, медки до 1
2 Квас медовий 1 – 2
3 Пиво медове 2 – 7
4 Мед питний 8 – 16
5 Напій медовий ігристий 10 – 12
6 Напій медовий кріплений 17 – 25
7 Наливки і настоянки медові 20 – 30
8 Напої медові міцні від 30 і вище

 

     Точна спиртуозність вказана лише на «Мед питний» (8 ‑ 16 % об.), бо у запропонованій вище класифікації враховано той факт, що на сьогоднішній день вже розроблені (з 19.12.2016 р.) та є чинними (з 01.11.2017 р.) ТУ У 11.0-35694596-001:2016  «Напої медові. «Меди питні». Технічні умови». Далі цитую: «Ці технічні умови поширюються на напої медові «Меди питні» (далі за текстом – напої) з вмістом етилового спирту від 8,0 % об. до 16 % об. та екстрактивних речовин не більше 20,0 г / 100см³, виготовлені методом спиртового бродіння суміші вареного або невареного (ставленого) меду, води питної підготовленої з додаванням фруктів, ягід, рослинної сировини, фруктово-ягідних соків, пилку квіткового, прополісу або без їх додавання.

Під час виготовлення напоїв не дозволено використовувати спирт етиловий ректифікований, синтетичні барвники, ароматизатори, консерванти.

Напої призначені для реалізації в оптовій та роздрібній торгівельній мережі та мережі закладів ресторанного господарства.

Напої призначені для реалізації в Україні та поставки на експорт.

Власником технічних умов є Громадська організація «Гільдія медоварів України». Без її дозволу дані технічні умови не можуть бути повністю або частково відтворені, тиражовані та розповсюджені чи використані.

Вимоги щодо безпеки виробництва, охорони довкілля, утилізації викладені в 3.3.5 та у розділі 4 цих технічних умов.

Допускається надавати напою назву, яка повністю або частково співпадає з назвою знака для товарів та послуг і яка не суперечить чинному законодавству України.

Приклад позначення продукції при замовлянні та в іншій документації: «Напій медовий «Мед питний гречаний» ТУ У 11.0-35694596-001:2016.

Назва продукції може містити торгове найменування/торгову марку тощо, які прийняті на підприємстві-виробнику і не суперечить чинному законодавству.

Технічні умови придатні для цілей сертифікації продукції в державній системі сертифікації та інших органах по сертифікації на підтвердження відповідності».

Наголошу на тому, що ці технічні умови є єдиним узагальнюючим документом на напої медові «Меди питні».

     Щодо класифікації  безпосередньо «медів питних», то я наведу ту класифікацію, якою керуються, коли проводять щорічні всеукраїнські конкурси «Питні меди» (дивись таблицю 3).

Таблиця 3
Класифікація медів питних
     
І Мед питний ставлений
  1 Мед питний ставлений без додавання соків і трав
  2 Мед питний ставлений з додаванням трав
  3 Мед питний ставлений з додаванням соків
  4 Мед питний ставлений з додавання соків і трав
 
ІІ Мед питний варений
  1 Мед питний варений без додавання соків і трав
  2 Мед питний варений з додавання трав
  3 Мед питний варений з додаванням соків
  4 Мед питний варений з додавання соків і трав

 

     Відроджена технологія виробництва меду питного сприятиме тому, що в найближчому майбутньому в Україні з’являться  навчальні заклади, де можна буде отримати, наприклад, спеціальність «технолога виробництва медових напоїв». Такі професійні фахівці безпосередньо від галузі медоваріння та виробництва медових напоїв відпрацюють більш детальну класифікацію напоїв медових (і класифікацію медів питних в тому числі).

1.4. Мед питний – національний бренд нашої держави

Сучасні медовари отримали розкішну спадщину від предків в якості пісень, казок, легенд, приказок та прислів’їв, в які вкарбовано термін «мед» як напій. З власного досвіду мені відомо, що глибоке та достовірне знання історії цього напою та майстерно подана характеристика його під час дегустації, доповнена колоритом народної поезії, дає можливість швидко зацікавити споживача та збільшити об’єми продажів напоїв.

     Кінцевою метою виробництва будь-якого продукту є його реалізація та отримання прибутку. Що таке торгівля? Торгівля – це мистецтво заставити людину добровільно та з задоволенням віддати свої гроші за якийсь товар. З цією метою використовують рекламу. Чим переконливішою та привабливішою є реклама продукту, тим активніше іде його продаж та швидше отримується прибуток.

Що стосується медів питних, то для успішної реалізації має значення: якість напою, пляшка, етикетка, упаковка тощо. І надзвичайно важливим є те, як подає інформацію про свій напій пасічник-медовар при безпосередньому спілкуванні з покупцем на виставках та ярмарках, на яких членам Гільдії медоварів України дозволена реалізація цих напоїв.

Василь Скуратівський у книзі «Я вас, бджоли, благословляю…» (2005) та у першій частині монографії «Кухоль меду» (1998) навів цілий перелік термінів‑назв, які є синонімами «меду питного», але немає прив’язки конкретних термінів до певних територій сучасної України. Тому я пропоную медоварам та пасічникам України розпитати літніх людей, місцевих пасічників про те, як називалися ці напої в їхньому рідному краї в давнину. Зібравши таку інформацію, ми зможемо дізнатися, в яких регіонах України була поширена та чи інша назва-синонім легендарного напою «мед». Це може бути використано в майбутньому для того, щоб в якості реклами донести споживачу інформацію про те, наскільки розповсюдженим в давнину було виготовлення питних медів на території нинішньої України. Я вже писала, що медоваріння було дуже поширеним в минулі часи й на місцевих діалектах на побутовому рівні назва одного й того хмільного напою, виготовленого на основі природного спиртового бродіння меду, звучала дещо по-своєму. Але загальнопоширеною, основною назвою медового хмільного напою була назва «мед». Так як в українській мові термін «мед» одночасно означав і бджолопродукт, і хмільний напій, то для зручності, мабуть, і почали мед-напій називати «мед питний», «мед питтєвий».

Мова народу живе доти, доки живе народ. В часи існування древніх держав наші предки будували своє життя та побут, характерний для своєї історичної епохи, називаючи певні речі та явища так, як навчили їх колись їхні батьки. І вчили рідної мови своїх дітей. І так з покоління в покоління. І вони не думали, що колись їх нащадкам доведеться відроджувати таке поширене в їх час медоваріння. Вони не передбачали, що в далекому майбутньому буде створена Гільдія медоварів України, яка, відродивши давні технології та рецепти, буде поставлена перед фактом, що потрібно вибрати один термін-назву серед цілого переліку назв-синонімів, що в давнину означали один і той же напій. Тому медоварами сучасної України й було вибрано загальновживану та загальновідому назву «мед питний», яка навіки золотими літерами вписана в народну пам’ять та міцно закріпилась в літописах, поезії, піснях, прислів’ях, приказках тощо.

«Найпрактичнішим у справі є наявність правильної теорії», Гете.                         А що є найціннішим у світі? Найціннішим у світі є інформація. Знаючи вірну дорогу та будучи добре проінформованим, можна швидше досягати поставленої мети. До вершини Успіху в любій галузі піднімається лише той, хто постійно рухається вгору по горі Знань. Чим вище піднімаєшся по горі Знань – тим більше бачиш. Чим ближчою стає вершина тієї гори, тим більшим стає вантаж знань. А народна мудрість каже: «Знання за плечима не носить». Тож, чим більшим стає вантаж знань, тим легше підніматися на вершину Успіху. Швидше досягає її той, хто швидше це розуміє. Той, хто підніметься на цю вершину шляхом здобуття Знань – буде щедро нагороджений, бо на вершині гори Знань людина бачить те, чого не бачила біля її підніжжя.

До складу Гільдії медоварів України я входжу з 2009 року. В цій моїй роботі я ділюся своїм досвідом та знаннями, набутими з того часу, як в 2007 році спробувала вперше виготовити легендарний напій з моїх дитячих казок за назвою «мед». Сподіваюся, що це буде цікаво та корисно пасічникам, медоварам та майбутнім висококласним фахівцям з виробництва меду питного – медового хмільного напою еліт-класу, який на сьогодні відроджений в Україні та є справжнім національним брендом нашої держави.

Коли занепало медоваріння, розгубивши в віках багато унікальних технологій та рецептів, то ніхто не цікавився як термінологією, так і класифікацією медових напоїв та безпосередньо медів питних. Але на сьогодні дуже актуальним є питання єдиної термінології та класифікації медових напоїв. При цьому важливо притримуватися історичної відповідності щодо назв відроджених напоїв, адже в ІІІ тисячолітті нашої ери пасічникам-медоварам вдалося не тільки відродити давній національний напій українців, а й, за досить короткий час, досягнути високої майстерності у виготовленні цього незвичайного напою. Маю вам сказати, що мед питний – це кит і знатний аристократ у морі алкогольної продукції світу, який має великий авторитет, самобутню та неповторну історію. І він знову стане національним напоєм нашого народу та візитівкою сучасної України на міжнародному рівні. Тому зараз потрібно зробити все необхідне, щоб в майбутньому достойно представляти у світі нашу національну гордість – хмільний медовий напій з багатовіковою історією та шляхетною історичною назвою – «МЕД ПИТНИЙ»!

 

29.10.2020 року

З повагою, Наталія Сабашенко, член Гільдії медоварів України

 

Використані джерела інформації:

  1. Антоненко П. Старовинні питні меди – проти алкогольного дурману. 09.06.2009р. http://slovoprosvity.org/2009/06/09/2238-old/
  2. Винокуръ, пивоваръ, медоваръ, водочной мастеръ, квасникъ, уксусникъ и погребщикъ. Собрано из разныхъ иностранныхъ и Российскихъ сочинений и записокъ. Печатано в Императорской Типографии иждив. И.Глазунова, 1792 года. Свидетельствовалъ и подписалъ Колежский Советникъ и правящий должность Санктпетербуржского Полицмейстера Андрей Жандръ.
  3. Горніч М.Л. Медові вина: як зробити медове вино в домашніх умовах (4-те вид.). Київ: Медицина України. 2012. 127 с.
  4. Горнич Н.Л. Медовые вина. Как сделать медовое вино в домашних условиях (5-е изд., перераб. и дополн.). Киев: КП Редакция журнала «Дом, сад, огород». 2013. 174 с.
  5. Горніч М.Л. Медові вина: як зробити медове вино в домашніх умовах (6-те вид.) Київ: КП Редакція журналу «Дім, сад, город». 2019. 180 с.
  6. Горніч М.Л. Медовий квас. Київ: КП Редакція журналу «Дім, сад, город». 2016. 80 с.
  7. Горніч Микола «Медовий квас як новий продукт бджільництва». Напитки. Технологии. Инновации. №12(65) 2016. Ст. 70 ‑ 71.
  8. Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. Опыт и исследования одного врача. Киев. 1991. 160 с.
  9. Друзьяк Н.Г. Как продлить быстротечную жизнь. Предисл. док. мед. наук В. Леви и И. Рейфа. Санкт-Петербург: ИК «Крылов». 2012. 672с.
  10. Заремба М. Аттіла – цар Великої Скитії. Культурно-історичний портал «Спадщина предків». 2015. https://spadok.org.ua/skifiya/attila-tsar-velykoyi-skytiyi
  11. Козирєва З.Г. «Мед і його найближчі родичі». http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine31-12.pdf
  12. Кораблев И.И. Медоварение и медофруктовое виноделие. Київ: КП Редакція журналу «Дім, сад, город». 2009. 52 с.
  13. Кравченко Н. (упоряд.). Напої домашнього приготування. Київ: Акціонерне товариство «Обереги». 1991. 16 с.
  14. Литовченко О.М., Токар А.Ю. Виноробство із плодів та ягід: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. д-ра техн. наук, проф. О.М. Литовченка. Умань: УВПП. 2007. 430 с.
  15. Меди на вагу золота: як пасічники з Волині виробляють хмільну «візитівку» України. https://business.rayon.in.ua/
  16.  Медівка, або ж «крупнік». https://panistefa.com/medivka-abo-zh-krupnik/
  17.  Медова Чернігівщина. Редактор і упорядник Микола Будлянський. Чернігів: ПАТ ПВК «Десна». 2013. 192 с.
  18. Мельничук Я., Карабін Б. (упоряд.). Щоб наливались повнії чари. Слово на захист Бахуса. Львів: Видавниче підприємство «Край». 1992. 82 с.
  19. Напитки. Технологии. Инновации. № 6 ‑ 7 (35 ‑ 36) 2014. № 8 (37) 2014. № 1 ‑ 2 (42 ‑ 43) 2015. № 3 (56) 2016. № 12 (65) 2016.

Напитки. Технологии. Инновации. Традиционные рецепты медовых квасов на новый лад. Пасечник и медовар с Черниговщины Александр Кобцев представил уникальную технологию квасного концентрата. 2014. № 6 ‑ 7 (35 ‑ 36). Ст. 50 ‑ 51.

Напитки. Технологии. Инновации. Целебная сила медового вина, которое дарит вдохновение и мудрость. В Украине успешно возрождается медоварение. 2014. № 8 (37). Ст.18 ‑ 19.

Напитки. Технологии. Инновации. Закрытая Вселенная. Как развивается медоварение, которое в Украине находится вне закона. 2015. № 1 – 2 (42 ‑ 43). Ст. 84 ‑ 87.

Напитки. Технологии. Инновации. Медовые напитки: гармония и здоровье. В Киеве прошел ХІІ Всеукраинский конкурс «Питные меды ‑ 2016». 2016. № 3 (56). Ст. 68 ‑ 71.

Напитки. Технологии. Инновации. Медовар Владимир Дмитрук: «Медивка – это напиток, который «вшит» в гены украинцев». 2016. № 12 (65). Ст. 72 ‑ 74.

  1. Напитки. Технологии. Инновации. http://techdrinks.info/

Розмаїття медових напоїв у підсумках конкурсу «Питні меди – 2018». 07.02.2018. http://techdrinks.info/

Чому цьогоріч в місті Луцьк не буде конкурсу медоварів, а на масових заходах не куштуватимуть питних медів. 20.03.2018. http://techdrinks.info/

Продукція медоваріння має стати національним продуктом, – експерт. 25.06.2018. http://techdrinks.info/

Василь Барабаш: «На звання національного бренду найбільше заслуговує медовий напій». 03.07.2018. http://techdrinks.info/

Столиця медоваріння України – Дрогобич. 25.12.2018. http://techdrinks.info/

Ювілейні «Питні меди ‑ 2019»: ставка на якість і технологію виробництва медових напоїв. 07.05.2019. http://techdrinks.info/

  1. Оцет медовий. Рентабельна пасіка. 2019. № 1. Ст. 39.
  2. Про «медовий місяць». Рентабельна пасіка, 2019. № 1. Ст. 37 ‑ 38.
  3. Сабашенко Н. Відродження медоваріння в Україні в ІІІ тисячолітті нашої ери. Актуальність питання єдиної термінології та класифікації медових напоїв для Гільдії медоварів України. 27.03.2019. https://www.medovary.org/
  4. Сабашенко Н. Відродження медоваріння в Україні в ІІІ тисячолітті нашої ери: чому важливо мати єдину класифікацію напоїв. 03.03.2020. http://techdrinks.info/
  5. Сабашенко Н. «Медівка» чи «медовуха»? Рентабельна пасіка, 2019. № 2. Ст. 22 ‑ 23.
  6. Сабашенко Н. Про термінологію хмільних медових напоїв. Рентабельна пасіка, 2019. № 1. Ст. 32 ‑ 37.
  7. Сабашенко Н. Подарунок ДіДу Василю. Бджолярський круг / За рентабельну пасіку, 2017. № 1. Ст. 5 ‑ 7.
  8. Скуратівський В.Т. «Я вас, бджоли, благословляю…». Серія: Народні джерела. Київ: Техніка. 2005. 320 с.
  9. Скуратівський Василь. Кухоль меду. «Пасіка», 1998. № 11 – 12.
  10. Словарь української мови. В 4-х тт. За ред. Б. Грінченка. Київ. 1907 ‑ 1909.
  11. Соломка В. 50 «НЕ» для медоварів. Київ. 2017. 24 с.
  12. Соломка В. Технологія Вовнянко. Бджолярський круг/За рентабельну пасіку, 2017. № 1.
  13. Соломка В.А. Питные меды. Рецепты и технологии (Медові трунки. Давні рецепти і технології). (2‑е изд., перераб. и доп.). Киев: Медицина Украины. 2012. 116 с.
  14. Соломка В.А. Питные меды. Рецепты и технологии. Киев: Медицина Украины. 2017. 122 с.
  15. Соломка В.О. Медові трунки. Медицина України. 2006. 34 с.
  16. Соломка В.О. Питні меди і ваше здоров’я. Книжечки-«агітки» з серії «Поради Діда Василя». Медичний редактор: Карпенко П.А. На українській та на російській мові. Формат: 145 х 100. 14 с.
  17. Соломка В.О. Питні меди і ваше здоров’я / Книжечки-«агітки» з серії «Поради Діда Василя». Медичний редактор: Карпенко П.А. На українській та на російській мові. Формат: 100 х 75. 18 с.
  18. Старіша грецької та латини – що писали про українську мову іноземці https://uaua.top/10165/
  19. Цесельский Т. Медоварение или искусство производства напитков из мёда и фруктов. Екатеринослав: Типография Я.А. Краснополера. 70с.
  20. Цікаві факти про «солов’їну».

https://armyinform.com.ua/2020/02/czikavi-fakty-pro-solovyinu/

 

 

 

 

Опубліковано в категорії: Новини | Коментарі Вимкнено до Відродження медоваріння в Україні в ІІІ тисячолітті нашої ери. Актуальність питання єдиної термінології та класифікації медових напоїв

Офіційний лист Гільдії медоварів України

10.10.2020 г.

Здравствуйте, Элеонора Александровна!

              С момента нашей с Вами встречи прошло полтора месяца. На этой встрече Вами была озвучена просьба помочь в издании электронного каталога «Медовые напитки» (на украинском языке: «Медові напої»). Просьбу Вы аргументировали тем, что у Вас нет поддержки и все надо сделать очень быстро.
Мое сомнение было в том, что за 2 месяца сделать качественный продукт практически невозможно.
Ваш ответ звучал так, что других вариантов нет и каталог должен быть, несмотря ни на что. Именно осознание того, что Вы очень отдаленно разбираетесь в теме медовых напитков и, в ходе работы над данным изданием, можете сделать много “ляпов” по причине Вашей некомпетентности в этих вопросах, и заставило меня согласиться на сотрудничество.
Вы согласились с тем, что Читати далі

Опубліковано в категорії: Новини | Коментарі Вимкнено до Офіційний лист Гільдії медоварів України

З святом весни!

Вітаємо прекрасну половину спільноти медоварів та пасічників з прийдешнім святом весни та початком активної фази бджолярського сезону!

Як завжди, зичемо любові, сімейного затишку та добробуту, здобутків та успіхів у добрих справах, тобто поєднання усіх складових того що називається щастям!

Нехай новий сезон буде щедрим на меди, в тому числі і питні!

Рада Гільдії медоварів України

Опубліковано в категорії: Новини | Коментарі Вимкнено до З святом весни!

Результати конкурсу питних медів 2020

Меди ставлені без додавання соків і трав 

Меди ставлені з додаванням трав

Меди ставлені з додаванням соків

Меди ставлені з додаванням соків і трав

Меди варені без додавання соків і трав

Меди варені з додаванням трав

Меди варені з додаванням соків

Меди варені з додаванням соків і трав

Кваси медові

Пиво медове

Опубліковано в категорії: Новини | Коментарі Вимкнено до Результати конкурсу питних медів 2020